Антология - Україна-Європа

За кермом машини сиділа брюнетка років тридцяти – вже майже сімдесятирічний бос не зраджував своїх тонізуючих звичок.

Текст, який Джеронімо прочитав у номері, був коротким – три абзаци. Заголовок:

Далі:

«Світ треба шокувати. Кимось безсоромним, знавіснілим, жахливим – подібним до другого Гітлера. Мілошевич, Хусейн, Каддафі, Мубарак, навіть Бен Ладен для цієї ролі не придалися. Перемоги над ними не коштували світові надзусиль, були прогнозованими. Справжній «Люцифер» має бути «величнішим».

Перемога над ним має створити у людства враження, що воно перемогло Зло на боці Добра. Саме така перемога дасть змогу змінити світовий порядок, щоб не повторити «явлення Антихриста».

Ворога роду людського слід «виховати» з котрогось із нинішніх лідерів. Це має бути людина широко відома, дуже впливова, а головне – яка має велику, в ідеалі – необмежену владу. Його і слід спонукати до того, що перелякає Світ, а тоді перемогти – відновивши справедливість та явивши силу цивілізації. Переможець отримає право на облаштування нового світопорядку на власний розсуд».

Підносячи сірника до аркуша, Джеронімо ледь знизав плечима – геть нічого, що становило, бодай натяк на таємницю. Покепкував із нього бос. Сама ж ідея виглядала не щоб цілковитою маячнею, але викликала безліч запитань. Перед усім: про припустимі ризики та витрати на реалізацію. Гралася вже Америка у контрольованих ворогів – взяти хоча б Бен-Ладена.

З'ївши шоколадну цукерку, яку знайшов на подушці, пірнув під приємно прохолоду ковдри. Заснув миттєво – у Вашингтоні була шоста ранку.

До Грюнвальду наступного дня він так само дістався за допомогою смартфону. З карти було видно, що лісопарк починається від самих Бранденбурзьких воріт, а закінчується зоопарком. Гогенлое подзвонив, коли Джеронімо ледь ступив під ще зелені крони дерев.

– Дже, бачиш камери схову для велосипедистів? – пролунало зі слухавки.

– Так.

– Йди до 147-ої.

Алею було прокладено паралельно міській трасі, тому він бачив, як цією магістраллю промчав знайомий відучора кабріолет з брюнеткою за кермом і босом поряд неї. Коли Джеронімо хвилин за десять дістався потрібної камери, то Гогенлое вже чекав на нього.

– Наш приятель не відзначається пунктуальністю, – сказав бос, потискаючи йому руку. – Що поробиш – українець.

– В Аргентині та Ізраїлі з цим іще гірше.

– Але ж ми у Німеччині.

– Ви, що, справді з того президента-гопника заходилися робити світового Люципера? – вирішив одразу перейти до справи Джеронімо.

– Щось за океаном геть мізки розім'якли! Карикатурою людство не злякаєш. Зараз Європа намагається втягнути Україну в асоціацію, аби примусити гопника до цивілізованішої поведінки. Водночас це послабить на нього вплив росіян.

До них хвацько підрулив велосипедист. Молодий чоловік до тридцяти. На зріст не нижчий за Гогенлое. Солом'яного кольору волосся, худорлявий. Його великі темно-сині очі дивилися якось сторожко та водночас іронічно.

– Знайомся, Дже, це Остап, – назвав чоловіка Гогенлое. – Остапе, це Джеронімо.

– Здоров, – привітався Остап. – Потримай, – він без церемоній передав йому велосипед, а сам відчинив камеру, щоб сховати свій транспорт.

Тоді вони утрьох рушили у глиб Грюнвальду. Гогенлое продовжив перервану появою Остапа розмову:

– Отже великомудрі стратеги у ЄС сподіваються інтегрувати Україну, так би мовити, попаски – спочатку економічна асоціація, тоді уніфікація законодавства – розвиток демократичних свобод, далі – послаблення візового режиму.

– Спільний ринок праці, – перервав Остап, – та інші загально цивілізаційні дурощі. Не вийде! Наш през – калач тертий. Від Заходу йому треба грошей та підтримки у захисті від зазіхань росіян на джерела його статків – газову трубу, заводи, експорт зерна і зброї. Однак, якщо Захід не погодиться на ці забаганки, то він пірне під крило Росії, яка йому ці гарантії із задоволенням надасть.

– Навіщо росіянам таке одоробло? – знизав плечима Джеронімо.

– Правильне питання! – схвалив його бос. – Остапе, відповіси?

– Москалі завше прагнули, з одного боку, ізолюватися від світу, а з іншого – примусити його поважати себе, накинути йому свої звичаї, а в ідеалі – загарбати. Ізоляція конче потрібна Росії зараз, щоб зберегти там самодержавну владу. Але ізолюватися вона може лише разом з Україною, бо в нас якісні ресурси трудової сили, хороший клімат і є, що їсти. Без України ізольована Росія приречена на злидні, голод та утилізацію Китаєм. Це одоробло – легальний президент, може привести Україну назад – під Росію у цілком законний спосіб. Світ і не писне, якщо в Україні відбудеться референдум про возз'єднання. Тоді український диктатор стане молодшим братом російського, як і білоруський. Утрьох вони прихоплять назад Кавказ та Середню Азію. Тоді зазіхнуть на Балтію, Польщу, Фінляндію…