Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Івани висунули з банку закривавленого чоловіка. Люди, що лишалися там, не встигли оговтатися і далі лежали на підлозі. Охоронець не знав, як зреагувати на те, що злочинця уже затримують, він подумав, що це може бути міліція, яка працювала під прикриттям і саме в цей момент вистежила злодія і вирішила схопити його на гарячому.

І-три наказав хлопцям запхати чоловіка в автомобіль. Але не в беху І-два, а викрасти чужу автівку. Їм не можна засвічувати номери свого автомобіля, в такому випадку міліція ще сьогодні ввечері запакує і закує їх у відділку в кайданки.

Хлопці вирішили їхати в гараж до І-два. До ранку там перечекати, а далі вирішити, що робити з цим чоловіком у масці негра. Навіщо Івани його забрали з собою, а не лишили конати у банківському відділенні? Відповідь проста – тому що куля в руці пораненого була вистрелена з пістолета І-три, тому, скажімо так, І-три вирішив, що цей чоловік – доказ для міліції, який може вивести міліцію на братів.

Дуже важливий нюанс, про який не подумали Івани, – це те, що менеджер банку може дати свідчення міліції про те, хто саме забрав грабіжника з місця злочину. Також вони не зауважили елементарного – в банку всюди камери відеоспостереження. Вони вперше в банку, складно зорієнтуватися, як трьом осам у вулику бджіл.

– Сіки по нашим законам дають за расизм? – спитав І-раз у братів, коли вони їхали в чужому авто.

– У нас, кажись, нема расизму, – відповів І-три, який сидів з ним на задньому сидінні. Між ними сидів грабіжник, він тримався за живіт, брати час від часу його туди проламували. Але І-три виправив сам себе: – В смислі, за расизм нічо не дають.

– Ніштяк, а то за цю шоколадку мона було ще пару років зверху відсидіти. Якби мене мусора загребли за расизм, то я би стопудово став расистом, але вже після суду. Бо, по-моєму, один понт, кого ми викрали, – білого чи чорного. От прикінь, колір його шкури впливає на суму років у тюрязі! Значить, кримінальний кодекс сам мутить з тіпа свідомих громадян – расистів. З людей, яким пофіг – білого вони завалили чи чорного, кодекс робить тих, хто не путає рамсів між негром і білим. Якщо за білого дають менше років, то виходить тіпа шо? Шо негр – кручє білого?! За білого дають крапаль, за нігера – вишку. Вдумайся. Вкури, тут і є расизм. Такі кримінальні кодекси – расистські.

Справа в тому, що Івани, після того як рушили на тачці від банку, спробували зняти маску з негра, але в них нічого не вийшло. Бо це виявилася не маска – а справжнє обличчя грабіжника. Не грабіжника як такого, а цього конкретного злочинця. Не маска негра, а дійсність.

І тому вони переймалися за свою спільну дупу, яка після довгих років розлуки, після того, як брати почали жити кожен своїм окремим життям, давно розділилася на три частини. Але тепер, після ситуації в банку, після криміналу, який знову навис над Іванами, кілька дуп в одну мить об’єдналися, і брати нею добре почали відчували проблеми. Колір шкіри негра виявився додатковою проблемою на їхню дупу. Причому, весь цей банк, весь цей негр, все це пограбування були настільки ненавмисними, незграбними, непотрібними саме в ці дні, коли помирав їхній батько.

Постійно, поки вони їхали, негр кричав українською, солов’їною. Його крики за якусь хвилину почали вимальовуватись у зв’язну щемку історію, приблизно такого змісту:

– Любі друзі! – почав по-президентськи він. – Відпустіть мене! Ви будете кращими людьми на планети! Я благаю вас, дати мені хвору доньку! Ліки мені їй потрібно пити! Не бий мене, я вам заплАчу! У мене Африка країна Сомалі, я тут студент в вашому коледжі імені Богомольця! Я вчився, я полягав практикант! У мене родина вас вітає! Іменем Богомольця прошу, не бийте мене, я звичайний! Мене розумійте, мене бідний, ми з родиною в Сомалі вечеряли землею. Пісок їсти не можна, а грунт, він як молоко. Але мене не бийте, мене вигнав ваш коледж імені Богомольця, я на Майдан пішов, на революцію мене вигнали. Через неї вигнали! Я люблю свободу! Ти любиш свободу? – спитав він у І-раз засльозеними очима.

Івани його вже не били, просто слухали і навіть почали співчувати як пацану з трудним горбом. Тяжка доля у негра, хоча невідомо, у кого вона ще краще склалася – у братів, які пробатрачили у своїй країні все життя, відсиділи, скільки треба, чи у мігранта, який все ж перейшов на якісно вищий левел країни.

– Яке в тебе поганяло? – спитав І-два, який кермував автомобілем.

– Перепрошую? – негр не зрозумів, що у нього питають.