Павло Коробчук - Священна книга гоповідань

Заслужений співак України Хуан Бджола на одному зі своїх виступів навіть згадав, що він ще з дитячих років знає Івана. І розказав, що Іван ще в третьому класі обігравав у шахи директора школи, в якій навчався.

За якийсь тиждень люди потягнулися до простого і сердечного нового обличчя у політиці. Івана впізнали мешканці його мікрорайону – бабусі, доміношники, вчительки, собаки, стежки, рушнички.

Люди десь знайшли його шкільну фотографію, роздрукували й носилися з його зображеннями, як з іконами на Великдень. Деякі родини навіть сварилися на кухнях через те, що, наприклад, дружина беззаперечно підтримувала Івана Семиніженка, а чоловік ставився до нього більш помірковано.

Щоправда, сам Іван ніде не з’являвся. За нього працювали великі гроші, для нього запустили глобальну машину агітації. Конкуренти не знали про нього нічого, він особливо нікому не заважав, соціологія стверджувала, що стартовий рейтинг Семиніженка – нуль відсотків. Проти нього не вели інформаційну війну, не розповсюджували чорний піар, не звертали на нього уваги, вважаючи, що він – один з технічних кандидатів для відбору певної кількості голосів у серйозніших претендентів на депутатство. Так само ніхто не звертав уваги на деяких інших кандидатів – представника комуністів і представника партії «Союз». Всі знали, що вони беруть участь у виборах тільки для того, щоб оприсутнити свою присутність в регіоні як політична сила і відмити трохи грошей для своїх рідних дітей, – на навчання у капіталістичному Заході.

Тим часом охоронці утримували І-два та І-три в тому ж підвалі, в який їх кинули після вбивства попереднього кандидата. Вони були такими собі полоненими для того, щоб кандидат-Іван не вигадав нічого проти Мелетія.

Очі у них стали, як у сов, ноги у них стали, як у зміїв, губи у них стали, як пелюстки отруйних квіток, до яких прилипає комашня. Пацани втикали у темряві безрушно й голодно.

В той же час, І-раз по повній програмі готували до публічних виступів. Він перестав бути схожий на себе колишнього, так, ніби з нього й дійсно зробив опудало таксидерміст. Коротко підстригли, поголили щоки до зубів, вбрали в темний матовий костюм, проводили йому уроки риторики та ораторського мистецтва.

Іван тупив, він не міг зрозуміти, що таке риторика. В його розумінні це – коли ти прокидаєшся з бодуна і питаєш у братів, чи вони будуть похмелятися, чи не будуть. Без базара, будуть, шо за риторичні питання!

А слово «ораторське» у Івана асоціювалося тільки з одним. І він розумів, чому «ораторське» – це «мистецтво».

Одним словом, кампанія йшла, хлопці сиділи, а Іван вивчав ораторське мистецтво.

Думка в Івана виникла несподівано. Він навіть прикинув, що це – наслідок уроків риторики. Він викупив, що просто так йому з братами з цієї каші не вибратися. Тобто він давно дійшов до цього розуміння і парився через те, що його підловили на багато гачків за новий піджак.

Іван за час кампанії практично не зустрічався з Мелетієм. У Метелія були свої справи. Наскільки розшарив Іван, Смотритель був одним із кримінальних авторитетів, який публічно лобіював інтереси фінансових груп, а підпільно займався рейдерством, пограбуваннями, контролював регіональний кримінал.

Так от, сценарій в голові Івана визрів несподівано. В один із днів кампанії Іван попросив охоронця, щоб той завів його до Мелетія. Охоронець морозився, але за кілька діб про цю зустріч все ж вдалося домовитися. На зустрічі Іван пожалівся Смотрителю, що його, типу, готують до виборів, але він ще жодного разу не проводив публічної зустрічі з мешканцями округу, а це «корисно для іміджу», сказав гопник, і сам здивувався, звідки у нього такий набір слів.

Мелетій уважно вислухав його і погодився, мовляв, пора вже нашого кандидата висувати в люди. Іван запропонував організувати кілька зустрічей, одну з яких обов’язково треба провести у його рідному районі, показати пресі його помешкання, наголосити на тому, що наш кандидат не зальотний, а місцевий, розповісти трудову історію його юності, легенду, яку створюють замість нього проплачені агітатори і журналісти, вивести в люди.

До кінця кампанії лишалося п’ять днів. За даними соцопитувань, у двох кандидатів – провладного та опозиційного – рейтинги становили близько п’ятнадцяти відсотків. У Івана – трішки більше семи. Близько чотирьох відсотків із цих семи – це мешканці його мікрорайону, які дійсно підтримували Івана: люди з власної ініціативи організовували агітаційні намети, носили нагрудні значки із зображенням Семиніженка, ставили за його здоров’я свічки у церквах і лікарнях.