Александр Ульянов - Жiнка його мрiї

– Ні. Про що з тобою говорити?

Вона закусила пальчика, вдаючи з себе ще дурненьку дівчинку, закотила очі й сказала:

– Зараз придумаємо.

– Ага, – передражнив він, із задоволенням упав на ліжко і відкрив течку. Дівчина сорокою заглянула йому через плече. І відразу відсунулася. Шкіра у неї взялася приском.

– Що це?

– Жмури.

– Жмури, – тихо повторила вона і натягнула на себе ковдру.

– Саме так. Ось одне фото. Це інше. Зовсім інші люди, – сказав він, розкладаючи знімки під її ногами.

– А тобі що від того, – вона знову заглянула йому через плече, але цього разу обережно.

– Мені б краще, сонечко, щоб вони були в одній особі. А не двійко. А з усього виходить, що їх двоє. І комусь потрібно було, як і мені, щоб вони складали одне ціле, – видав він, не дивлячись на дівчину.

– Ага, – зовсім тихо, як дитина, сказала вона.

Він повернув голову і побачив у її вишневих очах переляк.

– Ти злякалася?

– Ні. Просто неприємно. А ти хто?

– Мент.

– Ага. Здорово, – і вона зробила спробу пригорнутися до нього.

– Нічого хорошого.

Вона лягла і закинула руки за голову, видавалося, що вона лежить не на брудних простирадлах, а на сонячному пляжі, десь там на Мальдівах, куди влітку возять її батько й мати, істерична істота, що скоро муміфікується від ліпосакції. Так, вона з родини заможної, десь так середньої руки, професійно визначив він.

– Її підмінили… Ну, цю бабу… – сказала вона, дивлячись у стелю.

Він здивовано повернув голову і відчув, що мурашки повзуть шкірою, і виною саме це дівчисько, і першою думкою у нього було – виперти її. Але він взяв себе в руки і подумав, що втрачає контроль.

– Блін, а я і не подумав, – сказав він.

Вона переключилася на інше.

– А ти будеш мене трахати по-різному? – запитала вона.

– Як зумію.

– Ха. А я в попу не даю, – сказала вона і подивилася знову у стелю.

– А до чого ти це? – запитав він і погладив її ногу.

– Просто так. Наперед, щоб не було розчарування, – сказала вона.

– Не бреши, – смикнув він її за ногу. – Ніколи не бреши ментові.

– Спробую, – сказала вона і забрала у нього знімки.

Лейтенант почав мацати її груди, але вона відсунулася і розглядала фотознімки. Він ліг на спину і скинув штани. Потім вирвав у неї фотознімки і, розставивши їй ноги, спробував вставити. Дівчина лежала й нічого не робила. Коли до нього дійшло, то він уже наполовину загнав член у неї. Нарешті вона вискочила з-під нього і забилася у куток.

– Ах, – сказала вона. – Ах, які ви всі грубі. – І зробила круглі здивовані очі. – Для того, щоб залізти на жінку, треба щось зробити.

– Вибач, – сказав лейтенант і помацав рукою штани.

Він притягнув її до себе за шию і поцілував. Цього разу поцілунок вийшов гарним, принаймні так йому здалося. Він відчув її шерехатий язичок, що нахабно гуляв його ротом. Надто швидко, як би дівчина показувала, що у неї досить досвіду. Більше, ніж у поглинанні морозива і тістечок. Він прихопив губами її соски, а руку сунув між ніг, засовуючи палець у щілину. Вона спочатку напружилася, а потім вивернулася і сіла йому на обличчя. Солодка дівчинка, пройшло у нього в голові і потухло. Обхопивши руками її круглі сідниці, він відчував вібрацію її тіла, як вона згинається, тримаючи своє тіло на дужих ногах. Вона почала тихенько постогнувати, не придурюватися, здається, окрім свого кайфу, нічого не помічала. Нарешті вона встала й осідлала його верхи, відкривши красиві груди з невеликими сосками, що стриміли вгору, трохи провислі, як завжди у такому віці, коли тіло переганяє вік і досвід.

Холодне очманіння і байдужість пройшли. Спочатку він лежав і дивився, спостерігаючи, як красиво вигинається над ним тіло дівчини, як підскакують груди, і досада за сьогоднішній день пройшла. Потім він був на ній і входив з шаленим шумом, і дівчина вже кричала, закинувши ноги йому на плечі. Він входив так, наче зводив рахунки з кимось, але це було спочатку, і його нарешті попустило. Дівчина слизько зіскочила, і він побачив знову її теплий круглий живіт, з гарною дірочкою пупа, і коли вона нагнулася, взяла в рот, він голосно кінчив їй у рота, соковитого рота. Дівчина встала і закурила сигарету. Дощ лив за вікном, наче хтось відливав, з лопотінням і матюччям. Слухати дощ – найнеприємніша річ, яку він за собою помічав. Вона докурила і знову взялася за фотознімки, наче вони були причарованими або сторінками якогось модного журналу.

– Розкажи мені про цю тьотку, – почала вона.

– Поклади, – він спробував відібрати фотокартки.