Юрий Винничук - Груші в тісті

– Не вірте жодним рекламам. Просто треба змиритися. У Ніколь Кідман теж целюліт і нічого. Живе.

– А в Шерон Стовн?

– Ну ви б ще про Ротару спитали! А от жирові складки – елементарно… Ну і груди, щоб стирчали… Ось тут підрізаємо… тут підтягуємо… щоб симетрично…

– А шрами?

– Не буде. Розсмокчуться протягом місяця. Методика доктора Захаржевського. Бачите? Ось я пальцями підтягнув, і вони вже стирчать. Вам навіть силікону не потрібно. Купите в аптеці «Крем доктора Захаржевського». Мастити щовечора. Будуть пружні, як у дівчинки. Якщо захочете, щоб іще щось у вас було, як у дівчинки, теж мастіть.

Вони хіхікають.

Відтак я починаю стелитися. Вони виходять. За хвильку я вже вимикаю екран і засинаю. Крізь сон чую, як вони обережно стеляться і перешіптуються, щоб не дай Боже не потривожити сон доктора Захаржевського.

Вранці, попиваючи чай з укусною «пічоночною» ковбасою, отримую скромний подаруночок: «Це вам, доктор» – набір косметики, розповсюдженням якої вони займаються в надії стати мільйонерами.

Не стануть. Поки на світі є такі, як я.

Нема у нашій Україні більшої благодаті, як вибори! Ото райське життя! Є можливість заробити якусь копійку, не надто напружуючись. У часи мажоритарки я ухитрявся працювати на кількох різних депутатів, причому деякі з них балотувалися в одному окрузі. І коли зранку я шпарив викривальні фейлетони проти А, то в обід уже проти Б, а ввечері з не меншим натхненням проти В. Часом у тій гарячці траплялися непередбачувані збої, і я – о жах! – висилав фейлетон проти Б у штаб того ж таки Б, а на здивовані вигуки відповідав:

– Та це мої агенти передали. За сто баксів. Ви бачите, до чого ті (нецензурні висловлювання, які характеризують ворожий штаб) опустилися? Ми не повинні відставати!

– То давай, пиши у тому ж стилі. Якщо вони такі падлюки, то ми не будемо церемонитися!

Ха – у тому ж стилі! А я в іншому і не вмію.

А писання промов на відкриття в один день нового корівника і пам’ятника жертвам НКВД, на посвячення церкви і посвячення лазні, на зустріч з виборцями і зустріч з журналістами, на святковому концерті і на могилі відомого борця за… Як згадаю, і досі у піт кидає. Якби не словники синонімів та фразеологізмів, то я б ніколи не зумів одну й ту ж промову сотворити у п’яти різних варіантах та так, аби не переплутати церкву з лазнею.

Ой, було-було. Тепер легше стало. Мажоритарка канула в Лету, і я думав, що мене уже надійно забули. Коли це дзвонять на зимові свята.

– Ви такий-то?

– Я.

– Потрібна ваша допомога.

– А ви хто будете?

– М-м-м… Ну, скажемо так, патріоти.

– Синьо-жовті чи біло-блакитні?

– Звичайно, що синьо-жовті. Чи не могли б ви написати кілька коротких сатиричних віршиків на тему газової війни?

– М-м-м… Ну, взагалі я маю чим зайнятися…

– Це дуже важливо. Ми розішлемо есемески з віршиками тисячам абонентів.

– Тобто ви вирішили боротися з москалями есемесками? Чудова ідея. А написами на парканах не пробували? А пальцем по снігу? Вони проти нас теле- і радіоефіром, серіалами і фільмами, газетами, глянцевими журналами і книгами, а ми проти них есемесками і графіті! Тремти, москалю!

Одне слово, я погодився. Хоча й усвідомлював, що це вже повний абзац. Подумати тільки: остання наша барикада – віршована есемеска! І все! Більше ми ні на що не здатні!

Написав я кілька тих віршиків цілком у стилі тих, які нам були відомі ще з часів Тузли. Ну, так аби видно було, що це писав не такий видатний поет, як я, а простий народ, який не особливо з термінами церемониться. Ну, наприклад таке…

І т. д.

Ага! Забув повідомити таку суттєву річ: це все я написав забездурно. З глибоко патріотичних міркувань. За неньку – любе. Хоча несміливо й пропонувався якийсь туманний гонорар. Але я гордо відмовився, вважаючи, що мушу щось і для України доброго зробити. А то все для себе та для себе…

І тут починається найкумедніше. Ідея з розсиланням тих віршиків несподівано луснула, як булька з носа Президента. Наші тіпа українські мобільні оператори навідріз відмовилися розсилати що-небудь проти москалів. Виходить, що й есемески нам уже не по зубах, бо весь мобільний зв’язок ми віддали у ворожі руки. Тоді й справді залишається хіба-що писати віршики на парканах.