Юрий Винничук - Груші в тісті

Так от, чимчикую я філадельфійською вулицею в пошуках винця, бо в штаті Пенсильванія з алкоголем проблеми. Тут його можна купити тільки в спеціальних крамницях, або в барах і ніколи в супермаркетах. А якби кого піймали, що п’є на вулиці пиво з пушки – штраф 200 доларів. На вулиці можна випити хіба сидячи в авті і, звичайно, не за кермом. І ото я, блукаючи, забрів на Вайн-стріт з думкою, що де-де, а на Винній вулиці винце знайду. Де там! Не було його також і на Бренді-стріт. Історичні назви зосталися тільки для чорного гумору.

І ось бачу, як іде навпроти мене така, знаєте, пишна юна пампушка на двох шиночках, обтягнутих тоненькими штанцями і все в неї трясеться, ласо подригує, а вона ще й наминає здоровецького гамбургера. І яка качка мене брикнула, сам дивуюся, бо взяв та й підморгнув їй, мовляв: давай, пакуй, скільки влізе! нині твій день!

І що ви собі гадаєте? Та вертихвістка враз наробила ґвалту і – до поліціянта, а той мене здоганяє і каже, що я ту шельму колійову напастував, спокушав і на різні погані речі підманював. Але чим? Виявляється, тим своїм морганням. А бодай тобі той гамбургер назад цілим виліз!

Біда ж у тому, що американці розмовляють англійською кожен на свій манір і деколи треба добряче напружити слух, аби щось второпати. Врешті мені вдалося пояснити трохи словами, а трохи на міґах, що те моє моргання не має нічого спільного з цею кур…, тобто поважною леді, бо то мені порошинка в око залетіла. Ну і та кур…, перепрошую, леді, заспокоїлася і подриготіла далі на своїх сальцесонах, ані на хвильку не припиняючи глитати того нещасного гамбургера.

І тут, бачу, що вже й пан поліцай задивився услід, як то все апетитно трясеться, підстрибує, що так і хочеться підбігти і руки підставити, аби той скарб на землю не хляпнув. Ну і я:

– Але дупа, нє?

А він:

– О, kurwa! To pan jest polakiem? (О, леді! То ви поляк?)

І я вже хотів, було, взяти приклад з Дмитра Павличка, котрий з поляками поляк, а з бандерівцями бандерівець і вигукнути радісно: «A co – nie widać?» (А хіба не видно?) Проте я відказав:

– Nie, ale ze Lwowa.

– Nu to polak! – вперся поліцай. – Musi pan ze mną przepuścić drinka! (Мусите зі мною випити!)

– Gdyż pan na slużbie. (Але ж ви на службі.)

– Już po slużbie. Wracam dodomu. (Вже по службі. Йду додому.)

Ну і заволік мене до кнайпи, а там за чаркою став нарікати на американок, котрі ладні хлопа до цюпи послати за те тільки, що той собі легенько пожартував з ними. Вдома, себто в Польщі, можеш панянці дати кляпса по дупці, вигукнути «Привіт, Малгосю!», а потім вибачитись, що сплутав її з Малгосею, та й по всьому. А тут відразу – поліція, суд, штраф. І то добре, коли штрафом обійдеться. Отаку біду їхні хлопи мають. А так інколи хочеться підкрастися ззаду і-і… ех! – дати кляпса!

Вам доводилося коли-небудь бачити карту Філадельфії? Ні? Тоді ви нічого не втратили – вона достоту така, як сторінка з зошита у клітинку. Одні вулиці біжать поправно зі сходу на захід і мають назви, а інші з півночі на південь і лише пронумеровані, або навпаки. Гуляти таким містом миле діло. Вирішивши потрапити до китайського кварталу, я почимчикував навпростець і дуже скоро потрапив на вулицю, яка виглядала так, наче тут щойно завершили знімати фільм про війну. Чотири-п’ятиповерхові чорні масивні камениці з вибитими вікнами і висадженими дверима скидалися на сліпців при дорозі, всюди валялися купи сміття, вітер котив перед себе обгортки, газети, порожні пластикові пляшки, підкидав високо у повітря поліетиленові мішечки і, з усього видно, це приносило йому неабияке задоволення.

Я не зрозумів, куди потрапив, – довкола панувало безлюддя, та раптом неподалік від мене з гуркотом приземлилася якась пачка – хтось її пожбурив з вікна. Услід за нею вилетіло поламане крісло, я ледве встиг відхилитися, і крісло упало на брук. Я наддав ходи, але шлях мені перепинив негр, він вийшов з брами з недопитою пляшкою віскі і, похитуючись, витріщився на мене так, мовби побачив живого Мікі Мавса.

– Ти що тут загубив? – поцікавився він. – Заблукав?

– Ні, я йду в китайський квартал.

– Китайський квартал? – не повірив він, широко роззявивши беззубого рота, потім задер голову догори і гукнув: – Він іде в китайський квартал! – і розреготався.

Я спробував його обминути, але він заступив мені дорогу, дурнувато посміхаючись.

– На фіга тобі китайський квартал? Ти потрапив у чорний квартал. Тобі подобається наш квартал?

Я кивнув. А тим часом з брами вивалив другий негр – цей був присадкуватий, а голе пузо вивалювалося з тісної сорочки.