Юрий Винничук - Груші в тісті

Та це ще не все. Мої віршики таки пішли в народ, але розсилалися вони вже приватно. Можна сказати, підпільно. Не всі їх я потім розпізнав, бо цнотлива рука організаторів вирішила дещо підправити і таким чином окремі словечка позникали. А що вже вони сотворили з такою чудесною римою як «в сраці я – нація» навіть не хочу казати.

І як з такими хлопцями виграти інформаційну війну?

А тепер ось знову дзвінок. Не кажуть, звідки. Просять віршики проти Ю. Збираються теж бомбити есемесками.

– Щось я не второпав, – перепитую. – Проти кого саме? Проти Ю, котрий…

Мене обривають:

– Жодних прізвищ. Проти Ю, котра… самі розумієте…

– Ага! В якому стилі? – цікавлюся.

– У вашому.

– Мій стиль багатоверстатника надто багатовекторний і багатогранний. Уточніть.

– Ну, щось у стилі газової війни.

– А-а, то ви з тої самої фірми?

– Ви про що?

– З синьо-жовтої?

– М-м-м… ми просто патріоти.

– Я вже здогадався.

– То як?

– Сто баксів за віршик.

– Та ви що? Минулого ж разу…

– Тоді я теж був патріотом, а зараз я заробітчанин. Бо криза.

– Але ж сто баксів! Якихось чотири рядки!

– А моя совість не враховується? Я, можна сказати, через свої переконання переступаю. Мене за це дружина з тещею оголосять персоною нон ґрата і відлучать від щонедільної макітри вареників.

– Звідки вони будуть знати?

– Мій непідробний псевдонародний стиль вони вже вивчили на зубок.

– А до чого тут совість? Хіба ви за Ю, котра… а не Ю, котрий?…

– Я з тих 20 %, які ще не визначилися. А може, навіть проти всіх. Мені простіше було б писати проти Я.

– Того, що в камуфляжі?

– Він сам проти себе на совість працює. Я про того, що з двома «ф». Тут я можу працювати на шару. Від душі.

– Сто баксів дорого. Ми порадимося.

Більше не дзвонять. Мабуть, знайшли когось дешевшого. Одне слово, коли отримаєте есемеску проти Ю, котра… – знайте, що я тут ні при чому.

У жовтні-листопаді 2000 року я перебував в Америці та Канаді, презентуючи свою англомовну книжку прози. У Філадельфії я мешкав в гостинній родині Андрейчиків і своє перше захоплення американською поліцією я виніс саме з їхнього дому.

У пані Віри Андрейчик пропав песик, був старий і сліпенький, вийшов серед зими прогулятися і не повернувся. І ось пані Віра телефонує на поліцію і повідомляє про цей сумний трафунок. Лише на хвильку прошу своїх читачів уявити собі сцену, як ви телефонуєте до нашої міліції і просите знайти сліпого песика. Гадаю, кожен легко зможе передбачити весь соковитий набір ненормативних слів у відповідь. Але не так в Америці. Там поліція звикла мчати на допомогу за будь-якої нагоди. Пропав песик? Як виглядає? Яка порода? Скільки часу відсутній? І ось уже поліційна машина працює повними обертами – від авта до авта лине інформація про загубленого песика. Час від часу хтось телефонує пані Вірі й звітує: а чи не ваш це песик: такий-то і такий-то? Аж ось нова звістка: знайшовся якийсь песик, схожий на пропалого, але не відгукується на звичні американські звертання.

– А нічого й дивного! – пояснює поліції пані Віра. – Бо то український песик і він розуміє тільки по-українськи!

– О’кей! А як буде українською: соme-come?

– Кажіть йому: на! на! йди сюди!

І за мить знову від авта до авта лине інформація про песика, який розуміє тільки українською, а браві поліцейські при цьому ще й збагачуються на кілька українських слів.

І що ви собі думаєте? Знайшли! Принесли на руках просто до хати! Старенького, сліпенького песика!

Чи ви знаєте, що то таке гайвей? Перше, що треба твердо запам’ятати кожному, хто завітав до Америки, що по гайвею тільки їздять і ніколи не ходять. А якби вас коли-небудь занесло туди пішадрала, то прощайтеся з життям, бо авта, що мчать на шаленій швидкості, можуть розтерти вас на картопляний пляцок. Гайвей – це приблизно те, що в нас називають «розв’язкою», але з тою різницею, що вся павутина доріг висить у повітрі, це часто мости, які переплітаються між собою і кожен з них має двосторонній рух, а обабіч біжать невисокі мури висотою з метр.

Я собі уявляю, що думали філадельфійські водії, побачивши одного листопадового дня, як проти руху по гайвею чимчикує собі якийсь підозрілий тип. Окремі з них стурбовано сигналили, інші озиралися. Тим підозрілим типом був я.