Юрий Винничук - Мальва Ланда

– Пане Ліндер! – перебив його пан Фляк. – Уже все готове для відкриття.

– Відкриття чого? – невдоволено зиркнув на свого тестя пан комісар.

– Відкриття вашого пам’ятника.

– А хіба він іще не був відкритий? Якщо мені не зраджує пам’ять, то ця знаменна подія відбулася рівно рік тому.

– Звичайно, – погодився пан Фляк. – Але то було просто відкриття пам’ятника з нагоди його встановлення, а нині маємо відкриття пам’ятника з нагоди його перефарбування.

Пан Ліндер замислився і з подивом озирнув тлум в’язнів, який оточив грядки з буцім-квітами і витріщився на буцім-пам’ятник.

– Взагалі я людина скромна… – почав несміливо пан комісар, але одразу ж і вмовк, коли пан Фляк смикнув його за рукав.

На діжку виліз один із в’язнів і почав виголошувати:

– Шановне товариство! Ми зібралися сьогодні на урочисте відкриття оновленого пам’ятника нашому чудовому сучасникові, великому батькові нашої в’язниці, відданому бійцеві за наше краще майбутнє – панові Ліндеру! Цей скромний дар, що ми його приносимо на вівтар нашої вдячности тим грандіозним перетворенням, які обумовили непереможну спрямованість, породили бурхливу енергію, величезний політичний досвід і державну мудрість, продиктований палкою і щирою любов’ю й повагою до пана Ліндера. Цей пам’ятник, що його витесав з граніту наш талановитий митець Буньо Рибка, є твором, що дозволяє спізнати, яких зусиль вартувало нашому народові на чолі з паном Ліндером захистити рідну в’язницю від ворожих впливів, підняти її з хаосу моральних руїн. На вирішення найвищих гуманістичних завдань пан Ліндер спрямовував внутрішню і зовнішню політику в’язниці. Разючий контраст із минулим являє нині дійсність нашої в’язниці. Уявімо собі людину, яка знала цю тюрму ще з давніх часів. І ось ця людина прибуває сюди знову, ходить по ній з краю в край. Вона бачить безмежні ниви хлібів, на яких працюють наші трударі, могутні фабрики і заводи, зелені оази в колишніх пустелях, бачить усі наші перетворення з красивими театрами, музеями, школами, і просто по-людськи зручними камерами замість колишніх глухих і темних кліток. Візьмімо хоча б одну-єдину постанову із тієї тисячі постанов, які надходять до нас із воістину небесної канцелярії пана Ліндера: постанову про ліквідацію ґратів! Згадайте, з яким ентузіязмом усі ми прийняли її, як ми тішилися і раділи. І ось тоді саме з ініціятиви камери число сім наша в’язниця вирішила все-таки не ліквідовувати ґратів. Усі погодилися, що вже сам факт існування постанови про ліквідацію ґрат дає усі підстави вважати, що їх просто нема, а отже, й ліквідувати нема що. Багатющий політичний досвід, мудрість, енергія та ініціятива, намагання розглянути всі теоретичні проблєми в нерозривній сув’язі з розробкою основних завдань – все це знаходить відображення в чудових виступах і доповідях пана Ліндера, котрі показують зразки творчого збагачення прогресивного вчення Франца-Йосифа в питанні побудови світлого майбутнього кожної в’язниці. Гурра!

– Гурра! – ревнули в’язні.

– Ґратулюю, пане Ліндер, – потис комісарові руку пан Ціммерман. – Я й не знав, що ви така визначна людина! Ви справжній реформатор!

– Так, – погодився той, – але зараз із почуттям патріотичного обов’язку передаю всю владу у ваші руки. Тепер ви поведете цю шановну громаду за собою, і я вірю, що незабаром і ваш пам’ятник височітиме поряд із моїм.

В’язні почали розходитись, їх чекало ще багацько роботи. Пан Ліндер зупинив чоловіка, який щойно промовляв з діжки, і подякував йому за теплі слова.

– Хочу представити пана Кнедлика, – сказав з великою повагою в голосі пан Ліндер.

Пан Ціммерман відчув у правиці мокру й слизьку долоню з холодними клюсками пальців.

– Це ваш новий директор, – продовжив комісар. – Пан Кнедлик є нашою людиною, іншими словами – нашим аґентом. Нема у цій в’язниці людини відданішої нашій справі ніж пан Кнедлик. Це аґент, що в одній особі становить цілий таємний комісаріят з безліччю карточок, анкет, довідок, схем і креслень у своїй безцінній голові. Тут, – пан Ліндер постукав пальцем в чоло пана аґента, – знаходяться геть усі кримінальні справи на всіх в’язнів, навіть на тих, що вмерли. Пан Кнедлик виконує надзвичайно важливу місію, а саме: стоїть насторожі права і добробуту. Він уважно вслухається у всі розмови, він простежує кожен крок пересічного в’язання і все це нотує, нотує, виливає на папері і подає мені на стіл. А там, у тих безцінних нотатках є все: не тільки висловлювання і дії в’язнів, але й, що просто фантастично, – їхні думки!