З’явився пан Фляк з хрестом, до якого була прибита табличка з білої дикти.
– Правда, гарно? – спитав він. – Прошу тільки назвати своє ім’я і дату народження.
– Е.
– Е?
– Це ім’я. А народився сорок три роки тому 18 серпня.
– Е – це ім’я? – здивувалася Олюнька.
– Це перша літера імені. Другу літеру дізнаєтеся по шлюбі, – засміявся Бумблякевич.
Пан Фляк узявся, пріючи і сопучи, виводити на табличці напис вугликом. Завершивши цей відповідальний труд, він радісно пуркнув і продемонстрував присутнім, що в нього вийшло:
Тут упокоївся в Бозі
добродій Е. Бумблякевич
18. VIII. Р. Б. 1870 – 3.VIII. Р. Б. 1913
Спи спокійно, дорогий друже.
Після того як пан Фляк вкопав хреста посеред квітника, Бумблякевич наблизився до могилки і вилляв на неї келишок рому.
– Земля тобі пухом, нещасний мандрівцю!
А тоді, ставши у позу римського патриція, виголосив:
Збройного ставлю звитяжця, що першим зі Львова,
Долею гнаний нещадно, на берег ступив невідомий.
Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,
З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони.
Фльоту його вона всю потопила у морі
За невіженство самого лише Бумблякевича.
Зевсовим бистрим перуном метнувши із хмар піднебесних,
І ті кораблі погромила, нуртам на здобич оддавши,
А самого ватажка, що полум’ям дихав смертельним,
Вихром грізним пойняла і на гострії кинула скелі…
Пан Фляк стояв поруч, сумно опустивши голову, на якій запікся розквашений помідор. Здавалося, наче вбрав червоного беретика.
– Бракує вам бамбальончика, – сказав Бумблякевич і приклеїв йому на тім’я квіточку айстри.
– Ви маєте смак, – похвалила пані Флякова.
– Що це був за чоловік і чому його поховано в квітах? – спитав у пана Фляка.
– О, пане Ціммерман, то була шляхетна людина, котра, однак, заблукала в нетрях життєвих і була завербована італійською розвідкою з метою проникнення в наше місто і вивідання важливих стратегічних таємниць. Як на те, апарат пана Ліндера спрацював так спритно, що шпигуна було виявлено, арештовано і вчора засуджено до страти.
– Пане Фляк, ви так само шляхетна людина, коли здатні з такою повагою говорити про ворога.
– Пане Ціммерман, – озвалася пані Ліндерова, – кажуть, ви маєтний чоловік.
– Так, маю бровар уві Львові. Моє пиво славиться на всю Галіцію: «Від вечора і до рана пийте пиво Ціммермана!» Так написано на моїх шильдах.
Несподівано з-за кущів вигулькнув пан Ліндер, ведучи жваву дискусію з панами прокурором і адвокатом:
– Я таки наполягаю, що вішати слід у саду, а не на подвір’ї в’язниці, бо це не звичайний злочинець, а міжнародної кляси. До того ж естетика страти, розумієте? Я прагну, аби все було красиво, вишукано. Та щоб останній спогад життя не був забарвлений сірими тюремними мурами, а радісним буянням літа. Мусимо до злочинця проявити решпект, інакше нас не зрозуміє народ.
– Ви маєте на увазі італійський народ? – поцікавився пан прокурор.
– Прошу не шпигати, – відбрив пан Ліндер. – Добре знаєте, що я маю на увазі… Ага, ось і наш герой. Ну, як? Чи ви вже відпочили, чи вибрали собі підходяще дерево?
Пан Ціммерман сторопіло подивився на пана Ліндера і прорік:
– Перепрошую, але я, здається, вас не розумію. Про яке дерево йдеться?
– Як то про яке? Таж те саме дерево, на якому вас зараз повісять!
Пан Ціммерман розщепнув сорочку під шиєю:
– Пфу-у! Ну й спекота ниньки!
– Мій любий, – озвалася пані Ліндерова, – чи ти не перепікся на сонечку? Як ти міг так тяжко образити нашого гостя?
– Фе-фе, – похитала головою пані Флякова. – В такий урочистий день, коли вирішується доля нашої Олюні, усе спаскудити!
– Стривайте-стривайте, – заметушився пан Ліндер. – Що це ви мене гулюкаєте? Який урочистий день? Чим я образив нашого гостя? Годину тому ви самі його засудили на страту!
– Ах, Боже мій! – жахнулася його дружина. – Він зовсім з глузду з’їхав!
– Перепікся, – сказав пан Фляк, вийняв з кишені дзиґарок і додав: – Справді се було годину тому, але якраз учора.
– Тобто як – учора? – не міг зібратися пан Ліндер, але тут його погляд упав на хрест у квітах. – Хто? Що? Коли? Вже повісили? Без мене? Але… – витріщився на Бумблякевича. – Що за жарти?
– Любий мій, – лопотіла пані Ліндерова, – ти просто забувся – ти ж сам власноручно повісив пана Бумблякевича, а потім ми його тут і поховали.
– Вчора?
– Вчора.
– А це тоді хто?
– А це пан Ціммерман, який не має нічого спільного зі шпигуном і завітав до нас сьогодні з дуже важливого приводу. А саме – просити руки нашої доньки. Пан Ціммерман має власний бровар ві Львові. «Пийте з вечора до рана пиво пана Ціммермана!»
Читать дальше