Юрий Винничук - Мальва Ланда

– У такому випадку я наполягаю, щоб мені повідомили, коли повернеться бурґомістр.

– Він може дуже довго не повертатися.

– Нічого, я зачекаю.

– А я зроблю все можливе, щоб уприємнити ваше чекання… Ви знову жуєте?

– А ви мене збираєтеся голодом морити?

Комісар зиркнув на годинника.

– О, перепрошую! То вже обідня пора. Забалакалися ми з вами. Прошу зачекати, за кілька хвилин буде обід.

Зоставшись на самоті, Бумблякевич хутенько присунув до себе папку і на першому ж аркуші прочитав: «Згідно з вашим розпорядженням голошу наступне. В С. з’явився невідомий, який рухається у невідомому напрямку з невідомих причин і до невідомої мети, що становить загрозу для добробуту і незалежності імперії. Нами помічено його контакт з відомим віршомазом і газетярем Мартином Карою. Аґент Весна».

Бумблякевич читав аркуші, підписані різними аґентами з поетичними іменами – Барвінок, Айстра, Ластівка, – але, вочевидь, усе це писала одна рука. Чи не рука самого пана Ліндера?… Ну, так воно і є. Ось його власне письмо, котре нічим не відрізняється від письма цілої армії аґентів. Це видно й неозброєним оком. Виходить, що комісар поліції сам собі пише доноси.

– Як на мене, то є збочення, – сказав Бумблякевич і поклав папку на місце.

Якраз вчасно, бо ось рипнули двері й до кабінету вплив пан Ліндер в образі лакея. Він ніс величезну тацю, заставлену тарілками та мисочками.

– Ох, пан Ліндер забули свою папочку на столі! – сполошився лакей. – Який жах! Але, я гадаю, ви не насмілилися зазирати до неї?

– За кого ви мене маєте? – закопилив губу Бумблякевич.

– То був би шкандаль. Бідолашний пан Ліндер настільки заклопотаний роботою!

– Я ж кажу, що не рухав її.

– Ох, як це мило з вашого боку.

Лакей поставив тацю на столі й витанцював геть. Бумблякевич вдихнув запах горохової зупи і, не в змозі зволікати, підсунув до себе тарілку. Він уплів уже половину, коли з’явився пан Ліндер.

– О, зараз пообідаємо, – сказав він, втішено потираючи руки. – Ану-ану, що нам тут наготували? – Та враз його погляд упав на папку, і настрій змінився: – Що я бачу?

– А що саме? – ґречно поцікавився Бумблякевич.

– Що я бачу? Ви посміли торкнутися моєї папки?

– Я її не рухав.

– Як то не рухали? Як то не рухали? Я ж її навмисно залишив на столі і зазначив нігтем ось тут. Бачите? Ось тут, на поверхні стола. Риска – бачите? А зараз папка лежить значно вище цієї риски.

– Може, лакей відсунув, – знизав плечима.

– Ви на лакея не валіть. Це дуже порядний чоловік. Батько родини. Він би ніколи не посмів.

– Смачного.

– Дякую. Я вас піймав на гарячому.

– Зупа й справді гаряча. Але ви хухайте, хухайте.

Пан Ліндер нарешті всівся й занурив ложку в тарілку.

– Ха-ха, так я й думав, що упіймав вас. Так я й думав. Старого лиса не просто обхитрувати. Отак ми й працюємо. Використовуємо кожну можливість.

– Я відразу зрозумів, що маю справу з фахівцем.

– А бачите – підкусило вас до папки залізти!

– Кажу ж – не я, а ваш лакей.

– Знову на лакея наклепи зводите? Та я йому, щоб ви знали, вірю як самому собі! У нього бездоганне минуле.

– О, то, може, ви й на нього папку завели?

– Шановний, знаєте, які зараз часи непевні? Ми всі тут як на пороховій бочці. З одного боку Росія, з другого – Туреччина, з третього – Італія. Мусимо постійно пильнуватися. А через те, скажу вам дискретно, я навіть на себе завів кілька папок: особиста справа пана Ліндера, комісара поліції, особиста справа начальника в’язниці, особиста справа ката, особиста справа садівника пана Ліндера і т. д. і т. п.

– Виявляється, що ви надто небезпечна особа, коли на вас заведено аж стільки папок. Було б дуже шкода, якби такого знаменитого кухаря посадили до цюпи.

По обіді пан Ліндер вишмигнув з кабінету, щоб дати можливість своєму лакеєві прибрати зі столу.

– Обід був дуже смачний, – сказав Бумблякевич лакеєві.

– Не мені дякуйте, а кухареві, – скромно відказав лакей.

Пан Ліндер, повернувшись, знову поклав перед собою магічну папку й самозакохано погладив долонею.

– Ну що – продовжимо? На чому ж ми зупинилися?

– На тому, що ви мене розкрили.

– І справді! – зрадів комісар. – У вас, голубе, чудесна пам’ять. Гадаю, вона вас також не підведе, коли спробуємо проаналізувати всю вашу злочинну діяльність. Першою особою, яку ви зустріли у нашому місті, була ворожка пані Гортензія. Цілком поважна і варта довіри матрона, котра заробляє на хліб насущний єдиним доступним для неї способом. І ось, внаслідок контакту з вами, її коханий котик гине в жахливих муках.