Юрий Винничук - Ги-ги-и

Ці слова виразно збуджували її. Очі в неї загорілися, рука взяла Прутня, і той вмить звівся, як бравий вояка.

– Розкажи мені, що ти зробиш зі мною у лісі, – потягла вона мене на себе.

Я щось молов, молов їй на вухо і думав про те, що буде завтра.

З грибами виявилася проблема. Ми проблукали лісом зо дві години, але попадалися нам самі сироїжки. Галька взагалі більше дивилася по деревах, ніж собі під ноги. І вже почала канючити, що хоче їсти. Я розумів, що як тільки ми заляжемо десь, то кінець з грибами. І впросив її ще годину погуляти.

Нарешті я натрапив на цілу зграю лисичок, і якось з бідою навпіл ми наповнили кошика. Непомітно для Гальки я підібрав також кілька фальшивих лисичок, які, на відміну від справжніх, випускають з себе білий отруйний сік, я поклав їх у кульок і сховав під сподом.

Щойно після цього ми всілися на траві під деревом, повиймали їжу, вино і так ото почався цей прощальний обід. Потім ми кохалися просто неба, і я думав, що ось востаннє в житті я граю Гальку. Можливо, що сьогодні ввечері тіло її охолоне і застигне. Який жах! Це розкішне тіло – гаряче і пружне, жагуче і спрагле кохання, тіло, яке мене збуджувало, але яке я ненавидів.

Ми повернулися надвечір. Галька пішла у ванну, а я зайнявся грибами. Дивне це відчуття, коли готуючи вечерю ти знаєш, що насправді готуєш смерть. Приготування смерті – акція драматична і ритуальна, в голові йде постійна борня думок: може, не варто? Що вона мені поганого зробила?

Я почистив і порізав гриби, підсмажив цибулю і змішав на пательні з грибами. Потім висипав із кулька поганки і, посікши їх ножем, перемішав. Запах смажених грибів розлився квартирою.

– О, як смачно пахне! – облизувалася Галька.

Я сипнув трохи чорного перцю, меленого лавру та дав кілька ложок сметани, щоб остаточно вбити можливий присмак поганок. Я не мав поняття, який у них смак і мені здавалося, що у цьому запахові грибів є щось незвичне, щось таке, що можна буде вловити нюхом і запідозрити недобре.

Коли прийшли з роботи її батьки, я відчув, як по моїй спині побігли мурашки. Гриби були вже готові, але я зволікав і не забирав їх з вогню.

– О-о, вечеря вже готова, – втішилася мама. – Де ви взяли гриби?

– Мамусю, ти тільки мене не свари, – пригорнулася до неї Галька. – Але нам так захотілося піти до лісу!

– Ти не пішла до інституту! – вжахнулася мама.

– Я тобі обіцяю, що це був останній раз!

Я зняв гриби з вогню.

– Ти їх посолив? – спитала Галька. – Ану, я спробую.

І вона потяглася ложкою до пательні. Але я перехопив її руку.

– Ти сумніваєшся у моїх кулінарних здібностях? Наберися терпіння. Зараз сядемо до столу. – І, щоб остаточно відволікти її, я обняв її і поцілував. На прощання.

– Ти б зробила салату, – сказав я.

– Ой, я й забула!

Зараз, зараз це станеться. Ще трохи. Мені доведеться їсти з ними? Яка порція буде смертельна: ложка, дві, три… І за скільки часу подіє? Холодний піт виступив у мене на чолі. Ну, гаразд, вони отруяться, але ж їх можуть відкачати. Таке ж буває. Що тоді?

Телефон у них на блокаторі, спарений з сусідами. Якщо легенько витягти штекер з гнізда, телефон мовчатиме, а вони подумають, що сусіди розмовляють. Так я і вчинив. Принаймні, не зможуть викликати «швидкої».

Мене всього трусило. Я пішов у ванну і сховав соду. З дзеркала на мене дивився розчервонілий тип з виряченими очима. Так виглядає вбивця. Може, я вже отруївся самими випарами?

Коли ми сіли за стіл, старий відкоркував коньяк. Чудово. Алкоголь дуже сприяє отруті.

– Ромчику! Що з тобою? – спитала матуся. – Ти такий червоний.

– Мені здається, я застудився. Але це не страшно.

Вони почали накладати собі на тарілки гриби, салату, ковбасу. Я, мов заворожений, стежив за їхніми рухами.

– А ти чого замріявся? – штурхнула мене Галька.

Я теж поклав собі грибів.

Старий розлив коньяк, я відмовився пити, але сміливо занурив виделку в купку грибів на тарілці. На смак вони нічим не відрізнялися від усіх інших грибів.

– Часнику ти не пошкодував, – сказала Галька.

– Часник – еліксир здоров’я, – проплямкав татко.

Насправді там часнику не було ні грама. Це все, мабуть, ті фальшиві лисички. Я довго жвакуляв гриби у роті, не наважуючись проковтнути, але врешті-таки ковтнув і на мить завмер, прислуховуючись до їхньої мандрівки стравоходом. То була мандрівка смерті.

Взагалі мені не варто напихатися, подумав я, бо все одно це все я виблюю в унітаз. Але щоб не викликати підозри, я з’їв ще салати.