Юрий Винничук - Ги-ги-и

– Боже мій! Я не можу повірити!

– Данко, ти єдина, кому я оце розповідаю. Та це ще не все.

– Не все? Я мушу випити, – вона перехилила другого келиха і напровсяк роззирнулася, мовби переживаючи, щоб нас хтось не підслухав.

– Сьогодні вранці я заходжу на кухню зовсім голий, бо думав, що сам у хаті. А тут сидить її мама в халаті. Вона розхиляє спочатку ноги і демонструє мені свою розкішницю, а тоді засмоктує мого Прутня. А він, падлюка, вистромився, як кілок! Він, сволоч, на тебе встати не хоче, а на її маму встав!

– І вона смоктала?

– Мало того! Потім ще й дала мені свою задницю, а потім знову смоктала. А коли я в лазничці спитав свого хріна, що це все має означати, з’ясувалася нормальна сімейна змова. Вони всі домовилися, щоб я в гречку не стрибав, буду гратися то з мамою, то з дочкою.

– Фантастика! Тобі неймовірно повезло!

– Ти смієшся! А я в розпачі!

Ми допили першу пляшку, і я розкоркував другу.

– Ах, Ромчику, яка шкода, що ти не можеш мене вграти! Я б тобі так дала!

Данка поклала мою ліву долоню собі між ноги і пальці мої втопилися у її розпашілій піхві.

– Данко, порадь мені щось.

– Я не знаю, що можу порадити. Якщо це все правда…

– Блін! Та невже ти думаєш, що я зовсім збожеволів?

– Ти мені поясни одне: ти не хочеш жити з Галькою?

– Ні! Я й гадки не мав одружуватися на цій дурепі!

– Ти можеш піти жити до себе й подати на розлучення. Або живи у мене.

– Її вуйко пригрозив, що коли викину якогось коника, то розвалить мені голову. А це такий амбал, що я навіть не хочу думати про наслідки.

– Влип ти, Ромчику! Єдиний вихід – ампутація Прутня. Навіщо він тобі? Гальку ти ненавидиш і її маму також, а нікого іншого грати не зможеш.

– Ти жартуєш, але я справді про це думав. Я ненавиджу його. І не знаю, як його перемогти.

– Досі ж ти якось справлявся. Вся проблема не так у твоєму Прутневі, як у Піхві Гальки. І то тільки тому, що вона вміє розмовляти. Отже, визволення слід шукати в першу чергу від неї.

– Як це можливо? Хіба вбити Гальку! Я в такому розпачі, що готовий на все.

– Що б ти не зробив, я на твоїй стороні. Буду в тюрму носити передачі.

Данка пригорнулася до мене і задоволено муркотіла, поки я пестив її пальцями.

– Ні, я хочу її вбити так, аби не сісти. Розумієш? Це має бути ідеальне вбивство. Щоб не лишилося жодних слідів.

– Стривай. Ти її можеш отруїти. Наприклад, грибами. Ніхто не доведе, що це навмисно зроблено.

– Непогана думка. Я піду з нею до лісу, ми назбираємо грибів. Кілька блідих поганок я сховаю окремо, а вдома підкину їх до решти грибів, коли вони почнуть готуватися.

– І йдеш з хати. Повертаєшся – а Галька труп!

– Якби тільки Галька! Мені було б шкода її старих.

– Тоді це треба підлаштувати так, аби вони не встигли поїсти грибів. Наприклад, зготувати їх зранку, коли батьки підуть на роботу… А взагалі, чому б і старих не відправити на небеса? Ти станеш багатим вдівцем. Отримаєш таку квартиру! Авто! Ромчику, ми тоді так заживем!

І вона вп’ялася в мої вуста, здригаючись в оргазмі попід моїми бешкетними пальцями. А тим часом мій Прутень лежав нерухомо й не реагував ні на що. Він беріг вірність Розамунді. Ідіот! Скоро Розамунда опиниться в землі.

Я повернувся під вечір.

– Де ти тинявся? – незадоволено буркнула Галька.

Я чесно признався, що був у Данки. Сенсу брехати не було, бо ж Прутень все одно видав би.

– Цікаво, чого це тебе до неї понесло?

– А вона запропонувала якусь халтуру. Є можливість заробити гроші. Чому я мав відмовлятися?

Та коли ми лягли у ліжко, Прутень почав кричати:

– Він хотів тобі зрадити! Він навіть презерватив натягнув на мене і хотів її грати, але нічого не вийшло. Я не встав.

– От сволото! – обурилася Розамунда.

– Ти хотів грати Данку? – прошипіла крізь зуби Галька, а в очах її зблиснули іскри, які не віщували нічого доброго. – Тобі мало мене?

– І твоєї мами.

– При чім тут моя мама?

– Ти добре знаєш, при чім. У Данки я просто здійснив експеримент. Мені цікаво було дізнатися, чи Прутень встане.

– Але ж ти знав, що не встане!

– Надія ніколи не покидає людину.

– Якщо ти ще коли-небудь спробуєш зробити подібний експеримент, то…

Вона люто подивилася на мене.

– То? – поцікавився я.

– Будеш мати справу з вуйцьом Бодьом.

– Я так і думав.

– Він провів у цієї Данки цілий день, – стукав далі Прутень.

– Цілий день? Якого дідька ти робив там стільки часу?

– Це ж моя подруга. Нам є про що поговорити. Слухай, чого ми сваримось? Давай ти завтра сачканеш з інституту, і ми поїдемо в ліс. Погуляємо на природі. І там де-небудь на галявині я тебе буду грати, як дику кобилу, а ти будеш іржати від задоволення.