Юрий Винничук - Ги-ги-и

Клас! Я нарешті побачив, як виглядає Піхва всередині. Мені хотілося проникнути глибше, ще глибше.

А коли вона кінчила і почала мене облизувати, обсмоктуючи мою голову, цілуючи мої вуста, я не стримався і випорснув їй сперму просто в обличчя…»

На цьому обірвалися записки, писані Прутнем. Нижче дописано чужою рукою.

«Помста моя вдалася і, якщо чесно, то я не сподівався такого успіху. Я радий, що нарешті можу жити самостійним життям, що не пхає мене ніхто головою в усі діри, не кусають мене за голову і не висмокчують останні краплі.

Я – людина! І це чудово. Тільки ось цей розмовляючий Прутень щось мене нервує. Деколи дивлюсь на нього, слухаю його теревені і думаю: оце б чикнути бритвою і – псам на закуску!

А то з якогось часу я став помічати в ньому знайомі риси свого обличчя. Ні-ні, нічого такого особливого, але ці маленькі вуста, вони такі схожі на мої! І ця зловтішна посмішка… Що вона мені нагадує?»

Поблизу Арканума на острові Зиз живуть цвірінькаючі собаки. Ці рідкісні звірі сидять на гілках і співають, наче птахи. Вони також несуть яйця, але ніколи не в’ють гнізд, а дозволяють яйцям випадати з-під кудлатих хвостів і гепати на землю де попаде. Оскільки яйця потрапляють у лайно, яким собаки запаскудили усе довкола, то вони не розбиваються і спокійно собі в тому лайні вигріваються. Зрештою, ці яйця відрізняються від усіх інших волохатою шкаралупою. Коли таке яйце прикласти до вуха, то чути, як там якесь падло бурчить і копошиться.

Весь острів – це, власне, лайно на лайні, яке залайнячило лайно доісторичне і в результаті з’явився суто гівняний острів з гівняним пейзажем гівняного кольору. Цікаво, що й небо вгорі над островом типово гівнячкового кольору. І дерева, на яких сидять собаки, – це, фактично, висотні купи лайна, з якого ненька-природа начудила справдешні шедеври.

За тисячі літ навіть у такому несерйозному продукті, яким є гівно, може зародитися життя. Це вже доведено. Але на острові Зиз бачимо справжній апофеоз гівняного ренесансу. Все, абсолютно все тут гівняної барви і всіх її відтінків.

Донедавна наша преса уникала гівняних висловлювань, і барви острова Зиз подавалися яко медові. Але ж мед – це те саме гівенце, тільки бджолине.

Коли я в супроводі двох чарівних арканумок ступив на острів, мене вразило, що лайно має аж таку велику гаму запахів. Я нюхав квіти, гілля дерев, маленьких гівняних метеликів – і все це мало свій, ні з чим незрівнянний аромат. Вперше я відчув гівно в його первозданності, без домішок інших запахів. В цьому було щось святкове й урочисте. Я пізнав суть гівна, його природу і велике майбутнє, котре чаїлося у його глибинах.

Ми прогулювалися островом і милувалися чудовими краєвидами. Арканумки запропонували роззутися, і я з задоволенням наслідував їхній приклад. Адже ніде на землі, крім острова Зиз, людина не може почуватися так вільно і розкуто, бо тільки тут вона позбавлена небезпеки ступити в гівно, оскільки гівном є все, що тебе оточує. Тільки тут перспектива бути обісраним лякає не більше, ніж у нас попасти під сонячний дощик.

Арканумки були науковими працівниками академічної установи і все мені терпляче пояснювали.

– Ми працюємо зараз над важливим відкриттям, яке називається антигівнізацією, – розповідали вони. – Отже, процес перетворення продуктів у гівно всім давно відомий. А ось як домогтися зворотнього процесу – цього ніхто не знає. Професор Дупик запропонував за допомогою спеціальної помпи запомповувати лайно назад туди, звідки воно вийшло. За його розрахунками, через кілька годин із рота повинні вилізти харчі. Професор Попик довів, що цей спосіб має одну ваду – всі харчі з’являтимуться не окремими продуктами, а суцільною розжованою масою, що, звичайно, дуже знижуватиме ефект антигівнізації. Тепер ця теорія називається теорією Дупика-Попика. Або навпаки.

– І що, на цьому обстеження не зрушилися з місця?

– Чому ні? У нас уже працюють грандіозні гівностанції, на яких перетворенням гівна на харчі займаються спеціальні машини. Поки що ми ці харчі випускаємо виключно на експорт у малорозвинуті країни. Зокрема у вашу.