Юрий Винничук - Ги-ги-и

– Буль-буль, – відповіли мої штани.

Арканумки зі сміхом здерли їх із мене і заходилися прати. Нічого цікавого в штанах моїх не зародилося.

1984

Борщ в Арканумі вариться з прапора. Ясна річ, прапор цей обов’язково мусить бути червоним. Інакше борщ не матиме специфічного кривавого забарвлення, а воно ж просто необхідне, бо так вимагає традиція.

Червоний прапор опускають в окріп не більше як на десять хвилин, а вийнявши, сушать і відкладають до наступного борщу, таким чином, з цього основного компоненту можна наварити чимало борщів.

Інша справа, чи буде цей борщ їстівним. Сумніваюся. Адже ніхто ще його не куштував.

Для чого ж варити, коли не їсти? – справедливо спитаєте ви. І я відповім: борщ треба варити регулярно, інакше громадянин, який не варитиме борщ, втратить арканумське громадянство. Так вимагає традиція.

Є хитруни, котрі замість червоного прапора використовують червоні труси, або червоні майталеси. Цього не варто робити. Інакше борщ втратить свою глибоко патріотичну суть і перетвориться на чергове окозамилювання тих високих органів, які вповноважені пильнувати за незмінністю традицій.

1983

Газети в Арканумі з’являються щодня, так само, як і в нас. Але найбільшою популярністю користується газета, котра називається «Арканумські свистлі». Особливістю цієї газети є те, що крім заголовку там більше ані слова не видруковано. Просто чистий папір. Проте арканумці її купують залюбки.

Придбавши цю найчистішу і найправдивішу у світі газету, арканумець сам вписує до неї різноманітні свистлі зі свого власного побуту. Після цього з будь-ким обмінюється екземплярами і читає. Якщо у нього родина, то обмін відбувається також в межах родини, і кожен арканумець може із цікавістю дізнатися, що бабця його коханої дружини знову вилляла рештки зупи з балькона, як звикла на селі, і засвинила вбрання відразу кількох громадян. А його дружина може вичитати, що робив її чоловік цілий день, де був, скільки заробив і таке інше. Завдяки цьому він може спокійно повечеряти, не відволікаючись на численні запитання своєї жінки.

Словом, газета ця дуже цікава і корисна, бо позбавляє арканумців зайвих розмов. «Свистлі» пишуться стисло, і подія, на вислуховування якої кожна інша людина витратить щонайменше півгодини, в арканумця відбирає лише кілька секунд. Адже йому не доводиться після кожної фрази кивати головою і приказувати: «так-так», «звичайно», «хто б подумав», «ти дивись!», «он воно що!» і т. д.

Завдяки цій газеті ніде на вулиці не побачиш, щоб знайомі при зустрічі цікавилися такими важливими проблемами «як живеш?», «як ся маєш?», «ну як воно?»

Арканумець одразу ж тицяє газету і йде далі. Якщо після цього він зустрічає ще одного знайомого, то в такому випадку просто повідомляє ім’я попереднього знайомого і знову йде далі. А той при бажанні завше може позичити газету й дізнатися, як ся має їхній товариш.

1983

Хто живе в троянді?

В троянді живе цар Троян.

І було б, напевно, дуже дивно, якби він жив деінде, наприклад, у капусті. Або якби у троянді жив цар Капустян, якого, до речі, не існує, бо капусту, як відомо, надійно окупували немовлята, а ці вам не поступляться ні перед яким царем. Тому він не існує. Зате існує цар Троян.

Ось він на трояндовім коні гарцює серед пелюсток і привітно махає вам рукою. На царське вітання треба хоча б схилити голову, йому це мусить сподобатись. Ну ж бо, чого гапитесь? Схиляйте хутше голови!

А коли він виїжджає з троянди, довкола розливається запах «Шанель № 3», і всі кралі в захваті, не можуть просто нанюхатися. Ах як чудово пахне цар Троян!

І всі інші царі, королі, князі й лицарі, які живуть у квітах, скидають капелюхи і вимахують ними, не тямлячись від утіхи, адже цар Троян – це не просто Цар, а жива легенда. Він вродливий і молодий, про нього всюди лунають пісні, а дівчата можуть годинами вистоювати попід трояндовим замком, визираючи свого героя.

Цар Троян гарцює на коні і роздаровує усмішку. Юрби народу просто дуріють – верещать, лементують, стрибають, тягнуться до царя руками. І коли він кидає їм свого капелюха, то розривають його на клапті, аби хоч якось поділити цю дорогу реліквію. Він їм шпурляє хустинку, потім свої червоні чоботи, вслід їм летить розшитий золотом жупан, батистова сорочка – і все це юрба несамовито шматує і розпихає по кишенях.

Цар Троян хоче повернути коня, але не може. Він стурбовано зиркає на всі боки, шукаючи хоч якоїсь щілини серед цього юрмища збожеволілих людей. Ситуація стає серйозною.