Юрий Винничук - Ги-ги-и

– А що я затіяв?

– Це все лише для того, щоб розбити наше щастя. Ти ж навмисне накірявся, щоб вони тебе не захотіли за зятя.

– Слухай ти, мудаче, давай цюняй!

– Ні фіґа в тебе не вийде. Можеш даремно не дутися. Не випущу ані краплі, доки не виправиш ситуацію.

Живіт мені розпирало від випитого, а в голові починала розкручуватися каруселя. Знаєте цей стан, коли усі стіни пливуть, і щось тебе крутить, несе кудись і хочеться десь упасти і залягти, щоб тільки ніхто не рухав.

– Ти хочеш таким способом змусити мене оженитися?

– А куди ти дінешся?

– Ах, ти ж падлюка!

Я з розмаху ляснув долонею Прутня і враз аж засичав од болю.

– Ну ти й поц! – засміявся він. – Та ж біль існує тільки в твоїй дурній голові. Я його не відчуваю. Бий не бий – один результат. Краще скорись.

Я тупо вилупився на Прутня, шукаючи виходу. Безсила лють опанувала мене. Але терпіти далі я теж не міг – живіт розпирало і гострий пронизливий біль різав немилосердно нутрощі.

– Що я повинен зробити? – просичав я.

– Вийди до них і скажи, що це ти все навмисне розіграв. Що ти насправді не алкаш. Вибачся і попроси дозволу одружитися.

– Так? Це все? А може, ти сам за мене це зробиш? Ти ж у нас такий розумний!

– Що? Що ти надумав? – сполошився Прутень.

Він побачив, що я, не сховавши його в штани, рушив до дверей.

– Я вирішив, що тобі це вдасться краще. Це ж ти, а не я збираєшся одружуватися. От і проси руки… тобто Піхви.

– Попробуй тільки вийди зі мною!

– А-а, ти соромишся? Перестань! Тут усі свої.

З тими словами я відчинив двері і вийшов у коридор. Переляканий Прутень щось шипів і кидався, як риба на березі. Я зайшов у вітальню, і пролунали налякані зойки. Галька заверещала так, мовби їй робили клізму зі скипидару. Татуньо захлинувся узваром, і з рота йому вилетів шмат сушеної грушки.

– Ось, познайомтеся, це Августин. Він хоче освідчитися в коханні до вашої дочки, тобто до Піхви вашої дочки, яка називається Розамундою. Вони вирішили одружитися. Я тут ні при чому. А тому передаю слово Августину. Давай, старий, вали…

Але Прутень мовчав. Тим часом від неймовірного знервування ерекція його почала маліти, він повільно опадав, і я відчув, що сил у нього вже не буде стримувати сечу. Я надувся і послав довгий і дзвінкий, як пісня, струмінь просто на їхні килими, канапи, креденси. Я навіть заплющив очі від шаленого задоволення, що врешті воно з мене випорснуло.

Довкола чулася метушня, зойки, брязкіт тарілок, відсовування стола. Але мені все було по цимбалах, неймовірне блаженство заливало моє тіло. І мозок, опанований алкоголем, врешті вимкнувся.

Разом з останньою краплею вивітрилася й свідомість. Я бебехнув на підлогу і провалився у безвість.

Я прокинувся від яскравого сонячного проміння, що затопило кімнату. Голова була важка від алкоголю, і не відразу мені вдалося дошолопати, де я. Я лежав геть голий у ліжку. Вбрання ніде не було видно. І тоді я пригадав учорашню сцену. Невже я не переміг?

Раптом відчинилися двері і вплила усміхнена матуся.

– Доброго ранку! Я принесла огіркового розсолу. Випийте, вам відразу стане краще.

– Звідки ви знаєте, що мені зле?

– Здається, ви вчора трішки перебрали. – Я взяв з її рук розсіл, жадібно відсьорбнув і справді відчув, як сонце сходить не лише за вікном, але і в моїй голові. – Де мій одяг?

– Сушиться. Я його випрала.

– Як же я звідси піду?

– А куди вам іти?

– Як то куди? Та ж додому!

– Оце і є ваш дім.

Я допив розсіл і напружив мозок. Що вона меле? Невже їй не досить вчорашнього? Я можу повторити.

– Мені треба встати.

– Будь ласка. В лазничці знайдете нову зубну щітку, вона ваша.

– Але мені треба вдягнутися. Я голий.

– З яких це пір ви стали таким сором’язливим? Учора я цього за вами не помічала.

– Я був п’яний.

– Всі ваші скарби я вже бачила. Можете сміливо вставати з ліжка.

Мені треба було до кльозету і далі торгуватися не було терпіння. Я встав з ліжка під допитливим поглядом матусі і з гордо піднятою головою почалапав до лазнички.

– Доброго ранку, – привітався зі мною батько, лише ледь звівши очі понад газетою. В обличчі його не ковзнула і тінь подиву. Може, це у них у всіх такий звичай – ходити вранці наголяса?

В лазничці я спробував знайти що-небудь, аби прикритися, але намарне. Там висіло кілька рушників, але всі були куці й обмотатися ними годі. Ну що ж, тим гірше для них.

Прутень покірно випустив з себе вчорашні напої і навіть не спробував опиратися. Що це зі всіма сталося? Я вийшов голий з лазнички, і почув голос: