Джон Фаулз - Маг

У середу я зателефонував до офіцерського клубу й запросив Мітфорда на чарку-другу. На два-три роки старший від мене, засмаглий, з витрішкуватими блакитними очима на вузькому обличчі, він раз у раз торкався темних унтерських вусиків. Від нього, зодягненого в темно-синій піджак, з військовою краваткою на шиї, просто-таки тхнуло солдафонщиною. Між нами зразу почалася партизанська війна за престиж. Колись цього чолов’ягу скинули з парашутом в окупованій німцями Греції, тож тепер він без упину базікав про своїх друзяк — різних Ксанів і Падді [25] Шотландська й ірландська пестливо-здрібнілі форми імен Александр і Патрік. , а всіх знаних кондотьєрів того часу називав на ім’я. Зі шкури пнувся, щоб виставитися поборником свободи Греції, справдешнім еллінофілом у трьох ликах: джентльмен, грамотій і відчайдух. Ба, говорив із штучним, запозиченим акцентом і висловлювався короткими, рваними реченнями, як школярик, що мавпує віконта Монтґомері [26] Бернард-Лоу Монтґомері (1887–1976) — командувач військ союзників під час Другої світової війни, фельдмаршал. . Неприторенний догматик, заблукалий поза полем битви. Глитаючи рожевий джин, я силкувався держати себе в руках, та ось ляпнув, що для мене війна означала тільки два роки мрії про демобілізацію. Безголів’я, інакше не скажеш. Замість усе докладно розвідати, накликав неприязнь. Зрештою признався, що я син кадрового офіцера, а тоді спитав, що воно таке, той острів.

Він кивнув на закуски, що стояли на шинквасі.

— Маєш острів.

І повів далі, тицьнувши сигаретою на одну з тарілок.

— Місцеві називають його… — вжив якесь грецьке слово Мітфорд, — тобто пиріг. Бо така його форма, хлопче. Посередині — хребет. У цьому куточку школа і село. На решті північної сторони — пустка. На всій південній — теж. Ось і вся географія.

— Що там за школа?

— Найкраща. На всю Грецію. Справді.

— А як із дисципліною?

Замість відповіді Мітфорд стиснув кулака, як каратист.

— Чи є якісь клопоти з учителюванням?

— Такі собі. Як всюди.

Глянувши в дзеркало за шинквасом, він пригладив вусики й пробурмотів назви кількох книжок.

Я спитав про життя поза школою.

— Нема життя. Острів гарний. Милуйся, якщо хочеш. Пташки, бджілки, всяка всячина.

— Ну а село?

Він криво всміхнувся.

— Старий, грецьке село — це тобі не англійське. Товариство — нуль без палички. Вчительські жінки. Кілька чиновників. Часом татко й мамця навідають якого учня. — Він сіпнув головою так, ніби комірець став затісний. Цей тик мав додати ваги словам. — Є кілька вілл. Десять місяців на рік забиті дошками.

— Не дуже-то мене заохочуєш до поїздки.

— Глушина, нічого не вдієш. Мертва глушина. А ті, що у віллах, — всі зануди. Крім одного. Навряд чи ти з ним зустрінешся.

— Та невже!

— Якось ми задерлися. Я йому просто у вічі сказав те, що про нього думаю.

— А про що йшлося?

— Сучий син пособляв німцям. Про те йшлося. — Мітфорд випустив добрячу хмару диму. — Так що доведеться тобі водити компанію з панами педагогами.

— А вони хоч уміють по-англійському?

— Більшість по-французькому квакає. Є там один грек. Теж англійську викладає. Пихатий надолобень. Одного разу я йому засвітив ліхтаря під оком.

— Ого, нічогенький ґрунт ти мені приготував.

Він засміявся.

— Бачиш, їх усіх треба тримати в шорах. — Відчув, що трохи збився з ролі. — Там сіль землі — це селяни. Особливо критські. Хлопці хоч куди. Повір. Добре їх знаю.

Я спитав, чому він виїхав звідти.

— Знаєш, пишу книжку. Спогади про війну. Мусив із видавцем бачитися.

В ньому відчувалося щось жалюгідне. Було легко уявити, як він, неначе шкодливий бойскаут, гасає й підриває мости у своєму чудернацькому однострої. А тут доводиться поневірятися в цьому нудотному світі добробуту й почуватися викинутим на сушу іхтіозавром.

— Вовком завиєш без Англії, — зразу ж змінив він тему. — Тим більш, що й грецької не знаєш. Запиватимешся. Усі запиваються. Бо мусять.

Він заговорив про рецину й арецинато, ракі й узо [27] Рецина, арецинато — грецькі білі сухі вина. У першого з них характерний смолистий присмак. Ракі, узо — різновиди грецької міцної горілки. , а тоді перейшов на жінок.

— До афінських дівчат ані не рипайся. Бо інакше заробиш сифон.

— А на острові?

— Глухо, старий. Найстрашнючіші мавпи на все Егейське море. І ще одне — сільська честь. Це небезпечна штука. Не раджу. Я сам попікся. Ще перед тим як там вчителювати, — відповідним чином примружившись, вискалився до мене Мітфорд.