Джон Фаулз - Маг

Біля мене стала навколішки Алісон.

— Щось я захмеліла. Ой, те віскі. Хильни-но ось цього.

То був джин. Вона теж сіла на підлогу. Дивлячись на неї збоку, я похитав головою. На гадку спала бліда англійка з наквацьованими криваво-червоними вустами. Алісон принаймні жива людина. Нехай різка й груба, зате жива.

— Я радий, що ти сьогодні приїхала.

Посьорбуючи джин, вона кинула на мене оцінним оком.

Я спробував з іншого кінця.

— Ти читала ось цю книжку?

— Облишмо велемудрі балачки. К чорту літературу. Ти розумник, я красуня. А тепер поговорімо про те, хто ми насправді.

Її сірі очі чи то кпили, чи то кидали виклик.

— А Піт хто?

— Він пілот. — Алісон назвала відому авіакомпанію. — Час від часу ми злягаємося. Ото й усе.

— Ага.

— Тепер він перекваліфіковується у Штатах. — Вона втупилася в підлогу, на якусь мить ставши зовсім іншою, серйознішою. — Меґґі набрехала про заручини. Ми не такі, — спідлоба зиркнула на мене дівчина. — Ми вільні люди.

Кого вона має на увазі — мене чи її нареченого? Чи стає в позу, кажучи про волю й свободу, а чи справді так гадає?

— Де ти працюєш?

— Всюди потроху. Переважно в приймальнях.

— В готелях?

— Де хоч, і в готелях також, — наморщила носа Алісон. — Тепер мене беруть на нову роботу. Стюардесою. Тому-то я й поїхала на кілька тижнів до Франції та Іспанії — практикуватися в мовах.

— Чи можна завтра запросити тебе куди-небудь?

З’явився кремезний австралієць років тридцяти з гаком і сперся на одвірок.

— Чарлі! — крикнула Алісон. — Цей хлопець тільки дозволив мені помитися в його ванні. Це дрібниця.

Чолов’яга повагом кивнув і застережливо звів угору грубого пальця. Відштовхнувшись від одвірка, він випростувався й пішов геть непевною ходою.

— Чарівливий хлопець.

Алісон глянула на свою долоню.

— Чи сидів ти два з половиною роки в японському таборі для військовополонених?

— Ні. Чого б то?

— А Чарлі сидів.

— Бідолашний Чарлі.

Ми змовкли.

— Еге ж, австралійці — неотесані простаки, зате англійці — зарозумілі жевжики.

— Якщо ти…

— Я піджартовую з Чарлі, бо він закохався в мене й любить такі жарти. Але ніхто інший не сміє кпити з нього при мені.

Знову запала мовчанка.

— Пробач.

— Нема за що.

— Є за що. За те, що я умовлявся з тобою на завтра.

— Ні. За твоє ставлення до Чарлі.

Хоч я й образився за цей урок мистецтва не чванитися, та мало-помалу Алісон спонукала мене розговоритися про самого себе — ставила прямі, грубуваті питання й слухати не хотіла пустопорожніх словес. Я розповів, що таке бути генеральським синком, описав свою самотність — цього разу не красувався, а старався якнайкраще пояснити свою сутність. У цій дівчині я відкрив дві риси. По-перше, за її жорсткістю й прямотою крився великий талант лестити чоловікам, укоськувати їх і дипломатично поводитися в сексуальних справах. По-друге, її дар зачаровувати полягав як у щирості душі, так і в незаперечній вірі в красу та привабливість свого тіла й обличчя. Зовсім не по-англійському Алісон могла раптово блиснути правдивим словом, серйозною думкою й напливом зацікавлення.

Я замовк. Відчував, що вона спостерігає за мною. За якусь мить глянув на її обличчя із скромним задумливим виразом. Зовсім інша особистість.

— Алісон, ти мені подобаєшся.

— Мабуть, ти мені теж. Маєш гарні уста, як на жевжика.

— Ти перша австралійська дівчина в моєму житті.

— Джонні Бульчик ти мій бідолашний.

Усі лампи, крім однієї тьмяної, вже давно згашено, і захмелені гості, як зазвичай буває, попарно примостилися на всіх меблях і на кожному клапті підлоги. Вечірка розпалася на парочки. Меґґі кудись запропастилася, Чарлі поринув у мертвий сон на підлозі в спальні. Я танцював із Алісон, наші тіла невпинно наближались одне до одного. Я поцілував її волосся, тоді шию. Стиснувши мені руку, дівчина пригорнулася до мене.

— Може, підемо наверх?

— Йди перший. За хвилинку буду.

Вона вислизнула з обіймів, і я рушив додому. Алісон з’явилася за десять хвилин. Насторожено усміхаючись, зодягнена в біле, вона стояла на порозі — маленька й худенька, невинна й зіпсута, шорстка й ніжна, бувала початківка.

Увійшла. Я замкнувся, й ми цілувалися хвилину, дві, в пітьмі, спершись на вхідні двері. Раптом долинули чиїсь кроки, хтось двічі різко стукнув. Алісон затиснула мені рота долонею. Знову подвійний стук. І знову. Вагання. Калатання сердець. Щораз тихший звук кроків.

— Іди до мене, — сказала вона. — Ну ж бо.