Пауло Коэльо - Брида

– Я тебе не покину, – сказала вона. – Я хочу залишитися з тобою.

– Твій коханий тебе чекає, – відповів Маг. – Я благословляю ваше кохання.

Брида подивилася на нього, нічого не розуміючи.

– Ніхто не може володіти сходом сонця, як той, що ми з тобою бачили одного дня, – провадив він. – Так само, як ніхто не може володіти днем, коли дощ б’є по шибках вікон, або тим спокоєм, який створює навколо себе сонна дитина, або хвилями, що розбиваються об скелі. Ніхто не може володіти всім тим найгарнішим, що існує на Землі, – але ми можемо пізнавати й кохати. У ці хвилини Бог приходить до людей.

Ми не можемо бути господарями ані сонця, ані вечора, ані хвиль, ані навіть видіння Бога, бо ми не спроможні володіти самими собою.

Маг простяг руку до Бриди й подав їй квітку.

– Коли ми вперше зустрілися – а мені здається, що я завжди тебе знав, бо навіть не пам’ятаю, яким був світ до нашої зустрічі, – я показав тобі Темну Ніч. Я хотів побачити, чи зможеш ти вийти за власні межі. Я вже знав, що переді мною моя Інша Частина й ця Інша Частина навчить мене всього, що мені треба знати, – саме для цього Бог і відокремив чоловіка від жінки.

Брида взяла квітку. То була перша квітка, яку вона побачила за багато місяців. Весна прийшла.

– Люди дарують квіти, тому що у квітах сховано справжній сенс Кохання. Той, хто спробує заволодіти квіткою, побачить, як її краса в’яне. Але той, хто милується нею в полі, залишиться з нею назавжди. Бо вона поєднується з вечором, із заходом сонця, із запахом вологої землі, з хмарами на обрії.

Брида подивилася на квітку. Маг забрав її в неї й повернув лісові.

Очі Бриди наповнилися слізьми. Вона пишалася своєю Іншою Частиною.

– Ліс навчив мене мудрості. Якщо ти ніколи не будеш моєю, то завжди належатимеш мені. Ти була для мене надією у дні самоти, тривогою у хвилини сумніву, певністю моїх миттєвостей віри. Оскільки я знав, що моя Інша Частина одного дня прийде до мене, я присвятив себе вивченню Традиції Сонця. Лише певність у тому, що ти існуєш, допомагала існувати мені.

Брида вже не могла стримати сльози.

– А потім ти прийшла і я зрозумів те, що кажу тобі тепер. Ти прийшла, щоб визволити мене з неволі, яку я сам для себе створив, прийшла сказати мені, що я вільний, що я можу повернутися до світу та до життя в ньому. Я зрозумів усе, що мені було треба знати, і я кохаю тебе більше, аніж усіх тих жінок, яких мені довелося знати в моєму житті, більше, аніж кохав ту жінку, яка, сама того не бажаючи, вислала мене на вигнання до лісу. Тепер я завжди знатиму, що любов – це свобода. Ось та наука, для засвоєння якої мені знадобилося стільки років. Це та наука, яка відправила мене на заслання, а тепер дарує мені волю.

Омахи полум’я потріскували над вогнищем, а кілька запізнілих гостей почали прощатися. Але Брида не чула й не бачила, що відбувається навколо неї.

– Бридо! – почувся далекий голос.

– Він дивиться на тебе, дівчино, – сказав Маг.

Це була фраза зі старого фільму, яка йому тепер придалася. Він був веселий, бо щойно перегорнув важливу сторінку Традиції Сонця. Він відчував присутність свого Наставника – той також обрав сьогоднішню ніч для Нового Висвячення.

– Я все життя згадуватиму про тебе, а ти згадуватимеш про мене. Так само, як ми згадуємо про вечірні сутінки, про забризкані дощем вікна, про всі ті речі, що завжди нам належать, тому що ми не можемо володіти ними.

– Бридо! – знову погукав Лоренс.

– Іди з миром, – сказав Маг. – Й утри сльози. Або скажи, що винен попіл від вогню. Не забувай про мене ніколи.

Він знав, що міг цього й не казати. Але чомусь сказав.

Вікка помітила, що троє людей забули свої порожні сулії. Вона вирішила, що зателефонує їм і скаже, щоб приїхали їх забрати.

– Скоро вогнище погасне, – сказала вона.

Він промовчав. Над вогнищем ще стрибали омахи полум’я, і він не відривав від них погляду.

– Я не жалкую, що колись закохалася в тебе, – сказала Вікка.

– І я теж, – відповів Маг.

Їй дуже хотілося поговорити про дівчину. Але вона промовчала. Очі чоловіка, який був із нею поруч, уселяли повагу й розуміння.

– Шкода, що я не твоя Інша Частина, – спробувала вона зачепити цю тему. – З нас би вийшло чудове подружжя.

Але Маг уже не слухав, що каже Вікка. Перед ним був величезний світ і багато справ, які треба зробити. Треба допомагати людям обробляти сад Божий, треба навчати їх мистецтва навчати себе самих. Він зустрічатиметься з іншими жінками, він кохатиме їх і з повною напругою проживе це своє перевтілення. Сьогодні вночі він завершив важливий етап у своєму існуванні, й нова Темна Ніч лежить перед ним. Але тепер його чекає фаза, яка буде набагато цікавішою, набагато веселішою і набагато ближчою до всього того, про що він мріяв. Він знає це за квітами, за деревами, за тим, що одного дня сюди прийдуть дівчата, яких приведе Рука Бога, не знаючи, що вони прийшли сюди, аби виконати призначення долі. Йому розповіли про це Традиція Місяця й Традиція Сонця.