Пауло Коэльо - Брида

Бо всі, хто був тут, знали: вони присутні на шабаші відьом, а для відьом життя – єднання з Усесвітом.

Згодом, коли ця ніч перетвориться на спогад, ніхто з присутніх не розповідатиме про те, що він тут бачив. На цю тему не було жодних заборон, але всі, кому довелося тут бути, відчували присутність могутньої сили, сили таємничої та священної, потужної та невблаганної, сили, якій жодна людина не наважилася б кинути виклик.

– Кружляйте! – наказала єдина жінка, що залишилася вдягнена, в чорній, довгій, до землі, сукні.

Усі інші, голі, танцювали, плескали в долоні й оберталися навколо себе самих.

Якийсь чоловік поклав біля Вікки купу суконь. Три з них були сьогодні вдягнені вперше, причому дві – надзвичайно схожі за стилем. Це були жінки з одним Даром – їхній Дар матеріалізувався в тому, як вони вимріяли свій одяг.

Більше не треба було плескати в долоні – жінки й далі рухалися так, ніби вона відбивала ритм.

Вікка опустилася навколішки, притулила великі пальці обох рук до голови й заходилася продукувати Могутність.

Могутність Традиції Місяця, Мудрість Часу була тут. Це Могутність надзвичайно небезпечна, яку відьми могли прикликати лише після того, як ставали Наставницями. Вікка знала, як викликати цю Могутність, проте навіть за таких обставин визнала за потрібне звернутися до свого Наставника.

У цій могутності жила Мудрість Часу. У ній жила Змія, мудра і владна. Лише Діва, яка придушить Змію п’ятою, зможе її приборкати. Тож Вікка звернулася з молитвою до Діви Марії, просячи, щоб Мати Божа накрила її своїм покривалом і дарувала їй чистоту душі та твердість руки, щоб вона також могла передати цю Могутність жінкам, які були перед нею, і щоб вона не спокусила й не підкорила жодну з них.

Обернувши погляд до неба, твердим і впевненим голосом вона процитувала слова апостола Павла:

Кількома порухами руки Вікка вповільнила ритм долонь. Сулії теж задзвеніли повільніше, і жінки тепер оберталися з набагато меншою швидкістю. Вікка взяла Могутність під свій контроль, а оркестр також мав підкорятися їй беззаперечно, від найгучнішої сурми до найніжнішої зі скрипок. Для цього їй потрібна була допомога Могутності – без того, щоб підкорятися їй.

Вона вдарила в долоні й промовила необхідні звуки. Повільно всі перестали грати й танцювати. Відьми підійшли до Вікки й забрали свої сукні – а троє залишилися голими. У цю мить завершилася година й двадцять вісім хвилин безперервних звуків, і стан свідомості всіх присутніх змінився, проте ніхто з них, крім трьох голих жінок, не втратив уявлення про те, де вони перебувають і що роблять.

Щодо трьох голих жінок, то вони перебували у стані цілковитого трансу. Вікка простягла перед собою ритуальний кинджал і спрямувала на них усю енергію, яку сконцентрувала в собі.

За мить мають виявити себе їхні Дари – як вони служитимуть світу, після того як пройшли довгими й покрученими стежками, що привели їх сюди. Світ випробував їх всіма можливими способами; і вони виявилися гідними того, чого досягли. У повсякденному житті вони збережуть усі свої слабкості, залишаться зі своїми кривдами, зі своїми маленькими добрими ділами й маленькими жорстокими вчинками. Вони переживатимуть і агонії, і екстаз, як і всі, кому доводиться жити в цьому світі, який досі перебуває в процесі перетворення. Але в належний час їм судилося зрозуміти, що кожне людське створіння має у собі щось набагато важливіше, ніж воно само – свій Дар. Бо в руки кожної людини Бог передає Дар – той інструмент, через який Він постає перед світом, допомагає людству. Бог обрав саме людину, щоб вона була Його Рукою на Землі.

Одні приходять до розуміння свого Дару через Традицію Сонця, інші – через Традицію Місяця. Але всі приходять до такого розуміння – хай навіть їм знадобиться для цього не одне перевтілення.

Вікка стала перед великим каменем, який поклали тут кельтські жерці. Відьми у своїх чорних сукнях утворили півколо навкруг неї.

Вона подивилася на трьох голих жінок. Очі в них сяяли.

– Підійдіть сюди.