Пауло Коэльо - Брида

– Брида пішла прогулятися, – почув він люб’язну відповідь.

Протягом миті, що здалася йому вічною, він дивився на чоловіка, який стояв перед ним.

– Ви, певно, Маг, про якого Брида так часто розповідає, – сказав Лоренс. – Сідайте з нами. Вона скоро прийде.

Але Брида вже прийшла. Вона стояла перед ними двома, засапана, зі страхом у погляді.

Маг відчув погляд, спрямований на нього з протилежного боку вогнища. Він знав цей погляд, погляд, який не міг бачити світляні цятки, бо лише Інші Частини спроможні пізнати одна одну. Але то був погляд стародавній і глибокий, погляд, який знав Традицію Місяця й серця чоловіків та жінок.

Маг обернувся й побачив Вікку. Вона усміхнулася йому з протилежного боку вогнища – і за якусь частку секунди зрозуміла все.

Погляд Бриди також був спрямований на Мага. Її очі блищали від задоволення. Він прийшов.

– Я хочу, щоб ти познайомився з Лоренсом, – сказала вона.

Вона вже втяглася в атмосферу свята й не потребувала пояснень.

Маг досі перебував в іншому стані свідомості. Він побачив, як аура Бриди швидко змінює колір, наближаючись до тону, який обрала Вікка. Дівчина була весела й задоволена, тому що він прийшов, і кожне його слово або вчинок могли б затьмарити її Висвячення, призначене на цю ніч. Він мусив узяти свою поведінку під найпильніший контроль.

– Мені дуже приємно, – сказав він Лоренсові. – Чи не запропонуєте мені келих вина?

Лоренс усміхнувся й подав йому сулію.

– Ласкаво просимо до гурту, – сказав він. – Свято вам сподобається.

По той бік вогнища Вікка відвела очі й зітхнула з полегкістю – Брида нічого не помітила. З неї була добра учениця, і їй би не хотілося скасовувати її Висвячення, призначене на цю ніч лише тому, що дівчина не змогла зробити найпростішого: прилучитися до веселощів.

Щодо Мага, то він сам потурбується про себе. У нього позаду довгі роки праці й дисципліни. Він зможе приборкати своє почуття, принаймні на той час, поки замінить його іншим почуттям. Вона шанувала його за працездатність та впертість і трохи остерігалася його величезної могутності.

Вона розмовляла з іншими запрошеними, але ніяк не могла отямитися від здивування з приводу свого недавнього відкриття. То ось у чому була причина, причина того, що він приділяв стільки уваги цій дівчині – яка, зрештою, була відьмою, що нічим не відрізнялася від усіх інших відьом, які пройшли крізь кілька перевтілень і вивчали Традицію Місяця.

Брида – його Інша Частина.

«Мій жіночий інстинкт починає зраджувати мене». Вона уявляла собі що завгодно, тільки не найочевидніше. Вона втішила себе думкою, що її цікавість дасть позитивні наслідки: саме такий шлях Бог обрав для того, щоб вона знову змогла зустрітися зі своєю ученицею.

Маг побачив поодаль знайомого й, перепросивши в усіх, пішов перекинутися з ним кількома словами. Брида була в чудовому настрої, вона тішилася тим, що він поруч із нею, але визнала за ліпше дозволити йому відійти. Жіночий інстинкт підказував їй, що не варто дозволяти йому й Лоренсу залишатися вдвох протягом тривалого часу – вони могли подружитися, а коли двоє чоловіків закохані в одну жінку, то значно ліпше, коли вони ненавидять одне одного, а не дружать між собою. Бо в такому випадку жінка зрештою втрачає обох.

Вона дивилася на людей, що вистрибували навколо вогню, і в неї теж виникло бажання піти в танець. Вона запросила Лоренса – він секунду вагався, але потім наважився. Люди обкручувалися й плескали в долоні, пили вино і стукали ключами та палицями по порожніх суліях. Щоразу, коли вона проминала Мага, той усміхався й підіймав келих. Вона переживала один зі своїх найщасливіших вечорів.

Вікка ввійшла в коло; усі були розслаблені й задоволені. Гості, спочатку стурбовані необхідністю потім розповісти про сьогоднішній вечір друзям і знайомим, налякані тим, що їм доведеться побачити, тепер остаточно перейнялися духом торжества. Прийшла весна, і треба було відсвяткувати її прихід, наповнити душу вірою й радістю сонячних днів, якнайшвидше забути похмурі дні та самотні вечори, прожиті у своєму домі.

Люди плескали в долоні дедалі частіше, дедалі гучніше, й тепер Вікка командувала ритмом. Усі погляди були спрямовані на вогнище. Ніхто не відчував холоду – здавалося, вже настало літо. Люди навколо вогню вже стягували з себе светри.

– Заспіваймо! – сказала Вікка.

Вона кілька разів повторила досить просту мелодію на дві строфи. Незабаром усі співали її разом із нею. Мало хто знав, що тепер вони співають мантру відьом, де важили звуки, а не значення слів. Це була пісня єднання з Дарами, і люди, наділені магічним баченням, – такі, як Маг, та кілька інших присутніх тут Наставників, – могли бачити, як тягнуться від окремих людей осяйні ниті та сплітаються з іншими.