Пауло Коэльо - Брида

Відьми урвали спів.

– Висвячення у Традицію Місяця завершено, – сказала Вікка. – Світ тепер перетворився для вас на поле, і ви повинні дбати, щоб урожай був багатим.

– У мене якесь дивне відчуття, – сказала одна з Висвячених. – Наче все розпливається перед очима.

– Ви набули спроможність бачити силові поля навколо людей або їхню ауру, як ми це називаємо. Це ваш перший крок на дорозі Великих Таємниць. Це відчуття скоро вас покине, а потім я навчу вас, як його знову розбуджувати.

Швидким і спритним рухом вона кинула свій кинджал, і він устромився в землю з такою силою, що його руків’я ще довго бриніло від удару.

– Церемонію завершено, – оголосила вона.

Брида підійшла до Лоренса. Очі в нього блищали, і вона знала, що він пишається нею та кохає її. Вони могли б зростати разом, спільно створити для себе нову манеру життя, відкривати Всесвіт, який був перед ними, знаходити людей, які мають бодай трохи мужності.

Але був іще один чоловік. Розмовляючи з Наставником Вікки, вона вже зробила вибір. Бо цей чоловік зможе підтримати її за руку в тяжкі хвилини життя й завдяки своєму досвіду з любов’ю проведе її крізь Темну Ніч Віри. Вона навчиться любити його, і її любов буде не меншою, ніж її повага до нього. Вони обоє йдуть однією дорогою пізнання, завдяки йому вона дійшла аж сюди. Будучи з ним, вона зрештою опанує і Традицію Сонця.

Вона знає тепер, що вона відьма. Протягом багатьох століть вона вивчала мистецтво чаклування й тепер повернулася на своє місце. Від сьогоднішнього вечора в її житті не буде нічого важливішого, ніж мудрість.

– Ходімо, – сказала вона Лоренсові, як підійшла до нього.

Він дивився захопленим поглядом на жінку в чорному, що стояла перед ним; але Брида знала, що Маг бачить її у блакитному кольорі.

Вона подала йому сумку зі своїм одягом.

– Іди і спробуй зупинити попутну машину. А мені треба з деким поговорити.

Лоренс узяв сумку. Але ступив лише кілька кроків у напрямку стежки, яка перетинала ліс. Ритуал закінчився, і вони знову були у світі людей із їхньою любов’ю, їхніми ревнощами, їхніми війнами та здобутками.

Страх повернувся до нього. Брида була винятково прекрасною.

– Я не знаю, чи існує Бог, – сказав він, звертаючись до дерев, що його оточували. – І не можу тепер про це думати, бо переді мною таємниця.

Він відчував, що говорить якось по-іншому, з якоюсь дивною впевненістю, що її раніше ніколи за собою не помічав. Але цієї миті він вірив навіть у те, що дерева слухають його.

«Можливо, люди, які тут зібралися, не розуміють мене, можливо, вони зневажають мої зусилля, але я знаю, що в мене не менше мужності, ніж у них, бо я шукаю Бога, не віруючи в нього. Якщо він існує, то це Бог відважних».

Лоренс помітив, що руки в нього трохи тремтять. Ніч минула, але він так нічого й не зрозумів. Лише помітив, що провалився в транс – ото й усе. Але руки тремтіли не тому, що він провалився в Темну Ніч, як мала звичай казати Брида.

Він подивився в небо, по якому тепер бігли низькі хмари. Отже, Бог – це Бог відважних. І він спроможний його зрозуміти, бо люди відважні – це ті люди, що ухвалюють свої рішення зі страхом. Це люди, яких терзають демони на кожному кроці, які з тривогою дивляться на все, що вони роблять, запитуючи себе: мають вони рацію чи не мають.

Та, навіть сумніваючись, вони діють. Вони діють тому, що вірять у чудеса, як і ті відьми, що танцювали сьогодні вночі навколо вогнища.

Він ще зможе наблизитися до Бога – через жінку, яка тепер поспішала до іншого чоловіка. Якщо вона його покине, то Він теж відійде від нього назавжди. Вона давала йому нагоду, бо знала, що найкращий спосіб розчинитися в Богові – це любов. Він не повинен утрати цей шанс і повернути її.

Він набрав повні груди повітря, холодного й чистого лісового повітря, і дав собі священну обіцянку.

Бог був Богом відважних.

Брида підійшла до Мага. Вони зустрілися біля вогнища. Розмовляти було нелегко.

Вона першою порушила мовчання.

– Ми йдемо однією дорогою.

Він ствердно кивнув.

– Тож ходімо нею разом.

– Але ти мене не кохаєш, – сказав Маг.

– Я тебе кохаю. Я ще не осмислила свого кохання до тебе, але я кохаю. Ти моя Інша Частина.

Проте погляд Мага блукав далеко. Він думав про Традицію Сонця, а в основі науки Традиції Сонця була Любов. Любов – єдиний міст між невидимим і видимим, доступний для всіх людей. Любов – єдина ефективна мова, якою можна перекласти ту науку, якої Всесвіт щодня навчає людей.