Пауло Коэльо - Брида

Вона переглянула елементи вбрання, що, на її думку, спричиняли погані «вібрації». Брида завжди плекала надію, що одного дня вони змінять свій знак на протилежний і вона зможе вдягти ці речі, одначе щоразу, коли наважувалася на такий «тест», у неї виникали проблеми.

Вона вже давно помітила, що її взаємини з одягом набагато складніші, аніж здавалося на перший погляд. Та все одно їй було нелегко змиритися з тим, що Вікка визнала за потрібне втрутитися в те, що вона вважала найінтимнішим і найбільш особистим у своєму житті – в її манеру вдягатися. Певне вбрання вона зберігала для тієї або тієї особливої нагоди, і лише вона спроможна вирішити, коли вдягати його. Інше не годилося для праці, було й таке, яке вона вважала неможливим вдягати в суботу чи неділю. Чому Вікка втручається в її інтимні справи? Вона ніколи не ставила під сумнів її настанови, танцювала під ритми світу й запалювала свічки, занурювала у воду кинджали й вивчала ритуали, яких вона ніколи не виконуватиме. Цю науку вона могла сприйняти, бо та входила до Традиції, Традиції, яку вона далеко не завжди могла зрозуміти, але яку треба було приймати навіть без розуміння. Та, втрутившись у її інтимні взаємини з одягом, Вікка, як їй здалося, втрутилася в її манеру жити на світі.

Чи не перейшла Вікка за межі свого впливу та своєї влади? Чи не намагалася вона втрутитися в те, у що не мала ніякого права втручатися?

«Те, що перебуває зовні, набагато важче змінити, аніж те, що перебуває всередині» .

Хто це сказав? Брида інстинктивно і злякано розглянулася навкруги. Але була цілком певна, що не побачить нікого.

То був Голос.

Один із тих, які хотіла розбудити в ній Вікка.

Брида опанувала своє збудження та свій страх. Протягом якогось часу мовчала, сподіваючись почути щось іще, але змогла почути тільки вуличний шум, звуки, що долинали від якогось далекого телевізора та всюдисущий гуркіт світу. Спробувала прийняти ту саму позу, у якій перебувала раніше, думати про ті самі речі, про які вона думала. Усе відбулося так швидко, що вона не встигла навіть злякатися – або відчути гордість за себе та свої успіхи.

Але Голос таки повідомив їй дещо. Навіть якби всі люди на світі довели їй, що це тільки гра її уяви, навіть якби часи полювання на відьом несподівано повернулися і їй довелося б постати перед судом інквізиції та померти за це на вогнищі, вона мала повну й абсолютну впевненість у тому, що почула голос, який належав не їй.

«Те, що перебуває зовні, набагато важче змінити, аніж те, що перебуває всередині». Звичайно ж, Голос мав би сказати щось більш монументальне, оскільки вона почула його вперше в цьому своєму перевтіленні. Але несподівано Брида відчула, як її опановує величезна радість. У неї виникло бажання зателефонувати Лоренсу, поїхати до Мага, розповісти Віцці, що її Дар нарешті виявив себе, і тепер вона з повним правом стала частиною Традиції Місяця. Вона кілька разів пройшлася по кімнаті, викурила кілька сигарет, і минуло не менш як півгодини, перш ніж вона змогла опанувати себе й заспокоїтися настільки, щоб знову сісти на ліжко, на якому досі був розкладений весь її одяг.

Голос мав рацію. Адже Брида віддала зовсім чужій жінці свою душу, і – хоч би яким абсурдом це здавалося, – їй було набагато легше віддати свою душу, аніж змінити свою манеру вдягатися.

Лише тепер вона усвідомила, якою мірою ці вправи, що начебто не мали ніякого глузду, змінили спосіб її життя. Лише тепер, почавши змінюватися зовні, вона зрозуміла, наскільки змінилася всередині.

Вікка захотіла все знати про Голос, коли вони знову зустрілися з Бридою: усі подробиці були занотовані у «Книзі Тіней», і Вікка залишилася задоволеною.

– Чий то був Голос? – запитала Брида.

Але Вікка мала сказати дівчині щось більш важливе, аніж відповідати на одне з її вічних запитань.

– Я вже тобі показала, як можна повернутися на дорогу, яку пройшла твоя душа під час попередніх втілень. Я розбудила це знання, розмовляючи безпосередньо з нею – з твоєю душею – за допомогою символів та ритуалів, що їх винайшли наші предки. Ти чинила опір, але твоя душа була задоволена, бо знову зустрілася зі своєю місією. Тоді як ти дратувалася, виконуючи вправи, нудилася, танцюючи в ритмі світового шуму, мало не засинала під час ритуалів, твоя потаємна сторона знову пила мудрість Часу, пригадувала те, чого вона вже навчилася, й зерно проростало в тобі, хоч ти й не знала як. Проте настав час, коли ти маєш почати засвоювати нову науку. Цей процес називається Висвяченням, бо саме тепер ти почнеш навчатися того, чого тобі треба навчитися в цьому житті. Голос повідомив тобі, що ти вже готова.