Пауло Коэльо - Брида

Брида знала, що її вчителька має й інших учнів, але переконатися в цьому увіч було важко – собака завжди починав гавкати о точно визначеній годині. Але навіть за таких обставин вона вже зустрічалася на сходах з однією дамою, однією дівчиною свого віку та з одним чоловіком у костюмі-трійці. Брида намагалася простежити за звуками їхніх кроків у будинку, і старовинні плити повідомляли їй про місце, де вони стихали: за дверима помешкання Вікки.

Одного дня Брида ризикнула запитати про інших учнів.

– Сила чаклунства – колективна сила, – відповіла їй Вікка. – Лише поєднання різних дарів може підтримувати енергію завжди в активному стані. Один залежить від іншого.

Вікка пояснила, що існують дев’ять дарів і що як Традиція Сонця, так і Традиція Місяця дбають про те, щоб вони передавалися від століття до століття.

– І які це дари?

Вікка відповіла, що вона надто лінива, намагається все розпитати й про все відразу довідатися, тоді як справжня відьма прагне сама здійснити всі можливі духовні пошуки. Вона порадила Бриді більше читати Біблію («там дається усе справжнє окультне знання») і знайти всі необхідні відомості про дари в Першому посланні святого Павла до коринтян. Брида послухалася її поради й відкрила для себе всі дев’ять дарів: дар мудрості, дар знання, дар віри, дар зцілення, дар чудотворства, дар пророцтва, дар розмови з духами, дар мови і дар тлумачення.

І лише тут вона зрозуміла, який дар шукає вона сама: дар розмови з духами.

Вікка навчила Бриду танцювати. Сказала їй, що вона повинна рухати своїм тілом у гармонії з шарудінням світу, з тією вібрацією, яка завжди в ньому присутня. Тут від неї не вимагалося ніякої спеціальної техніки – досить було здійснювати будь-який рух, що спаде їй на думку. Але навіть за таких умов Брида не відразу призвичаїлася діяти й танцювати без сенсу.

– Маг із Фолька розповів тобі про Темну Ніч. В обох Традиціях – а це справді одне й те саме – Темна Ніч – єдиний спосіб зростати. Коли ти виходиш на дорогу магії, коли занурюєшся в неї, ти відразу повинна підкоритися її силі. На тій дорозі ми неминуче зустрінемося з речами, яких ніколи не зрозуміємо. Ми ніколи не зможемо застосувати до них звичну логіку. Нам доведеться осмислювати такі речі серцем, а це може вселити нам певний страх. Така подорож може досить довго здаватися Темною Ніччю. Кожен пошук є зусиллям віри.

Але Бог, якого важче зрозуміти, ніж Темну Ніч, високо цінує зусилля нашої віри. І Він візьме нас за руку й проведе крізь Таємницю.

Вікка говорила про Мага без будь-якого невдоволення чи смутку. Брида подумала, що помилилася, вони ніколи не кохали одне одного; так було написано в її очах. Можливо, її роздратування спричинило те, що вони йшли різними дорогами. Відьми та маги – люди марнославні, й кожне намагається довести іншому, що його дорога до мети коротша.

Зненацька Брида зрозуміла, про що саме вона подумала.

Вікка не була закохана в Мага, й вона це прочитала в її очах.

Вона бачила кінофільми, у яких про це говорилося. Читала книжки. Усі вміли побачити пристрасть в очах закоханої людини.

«Мені вдається зрозуміти прості речі лише після того, як я заплутаюся у складних», – подумала вона.

Можливо, одного дня вона зможе опанувати Традицію Сонця.

Осінь добігала середини, й було дуже холодно, коли Вікка зателефонувала Бриді.

– Зустрінемося в лісі. Через два дні, у ніч молодого місяця, але нам треба зустрітися ще до сутінків, – сказала вона й поклала слухавку.

Протягом двох наступних днів Брида думала про цю зустріч. Вона виконала всі призначені ритуали, танцювала під звуки світу. «Я воліла б танцювати під музику», – думала вона щоразу, перед тим як виконувати цей ритуал. Але вона вже майже звикла рухати своїм тілом у ритмі цієї дивної вібрації, яка була набагато помітнішою вночі або в місцях, де завжди панує тиша, наприклад у церкві. Вікка казала, що коли ми танцюємо під музику світу, душа краще пристосовується до тіла, а напруга послаблюється. Брида стала помічати, як люди ходять вулицями, не знаючи, куди подіти руки, не ворушачи ані стегнами, ані плечима. Їй хотілося переконати всіх у тому, що світ постійно грає свою мелодію; якби люди бодай трохи танцювали під неї, лише дозволяючи своєму тілу без жодної логіки рухатися по кілька хвилин на день, вони почувалися б значно краще.

Проте цей танець належав до ритуалів Традиції Місяця, і лише відьми знали про нього. Певне, щось подібне існувало й у Традиції Сонця. У Традиції Сонця завжди існувало щось подібне, однак чомусь нікому не хотілося навчатися в ній.