Пауло Коэльо - Брида

Він подумав також, із певним страхом, що вона дівчина палка й пристрасна.

– Немає людей, яким не вдається знайти свою Іншу Частину, Бридо, – сказав голосно Маг, звертаючись до дерев і рослин у своєму саду.

Але у глибині душі він усвідомлював, що навіть він, той, хто вже стільки років знає Традицію, ще не до кінця переконаний у своїй вірі.

«Усі ми, – провадив він, тепер звертаючись до себе, – у якусь хвилину свого життя зустрічаємо свою Іншу Частину. Якби я не був Магом і не помітив осяйну цятку над твоїм лівим плечем, я не зміг би відразу тебе впізнати. Але ти боролася б за мене, й одного дня я помітив би блиск у твоїх очах. Проте я Маг, і тому саме мені доведеться боротися за тебе. Для того, щоб усе моє знання перетворилося на мудрість».

Він ще довго дивився в темряву ночі й думав про Бриду в автобусі. Було холодніше, аніж зазвичай, – літо наближалося до кінця.

«У Коханні ризику не існує, і ти переконаєшся в цьому сама. Ось уже тисячі років, як люди шукають одне одного і знаходять».

Але раптом до нього дійшло, що він помиляється. Ризик був, і ризик ні з чим не порівнянний.

Ризик того, що одна людина в одному своєму перевтіленні могла зустрітися не з однією, а з кількома своїми Іншими Частинами.

І так відбувалося вже тисячі років.

Протягом двох наступних місяців Вікка прилучала Бриду до перших містерій відьомського чаклування. На її думку, жінки навчалися цієї науки значно швидше за чоловіків, бо щомісяця в їхніх тілах відбувався повний цикл природи: народження, життя й смерть. «Місячний цикл», – казала вона.

Брида мусила купити чистого зошита й записувати туди всі свої психічні реакції, починаючи від їхньої першої зустрічі. Записи в зошиті треба було регулярно поновлювати, а на обкладинці намалювати п’ятикутну зірку, яка поєднувала все написане з Традицією Місяця. Вікка розповіла, що всі відьми мають такий зошит, відомий під назвою «Книга Тіней», і що він присвячений їхнім сестрам, які загинули протягом чотирьох століть полювання на відьом.

– А навіщо я маю робити все це?

– Нам треба розбудити твій Дар. Без нього ти зможеш опанувати лише Маленькі Містерії. А Дар – твій спосіб послужити світу.

Брида мусила знайти у своєму помешканні куточок, де бувала нечасто, щоб обладнати там невеличку молитовню, у якій удень і вночі горіла свічка. Свічка, згідно з Традицією Місяця, була символом чотирьох елементів, бо ґніт містив у собі землю, парафін – воду, вогонь горів, а повітря підтримувало горіння. Свічка також була для неї важлива, бо нагадувала, що їй доручено місію, яку вона повинна виконувати. Лише свічка мала бути видимою, решту треба було ховати десь на полиці або в шухляді. Від часів середньовіччя Традиція Місяця вимагала, щоб відьми тримали свою діяльність у найглибшій таємниці – існували також пророцтва, що в кінці тисячоліття знову настане Тьма.

Щоразу, коли Брида поверталася додому й дивилася на вогник свічки, її опановувало відчуття дивної, майже священної відповідальності.

Вікка наказала їй, щоб вона завжди пильно дослухалася до шарудіння та гуркоту світу.

– Хоч би де тобі довелося бути, ти зможеш чути, як шумить та гуркоче світ, – сказала їй відьма. – Ці звуки не втихають ніколи, вони лунають у горах, у містах, у небі та в морських глибинах. Вони утворюються внаслідок вібрацій, які створює Душа Світу, коли змінюється, прямуючи до світла. Відьма повинна уважно дослухатися до всіх подібних звуків, бо вона – важлива частина цього процесу.

Вікка також пояснила їй, що давні люди розмовляють із нашим світом через систему символів. Хай навіть їх ніхто не слухає, хай навіть ті символи майже всіма забуті, давні люди ніколи не перестають розмовляти зі світом.

– Вони такі самі створіння, як і ми? – одного дня запитала Брида.

– Ми – це вони. І настає мить, коли ми починаємо розуміти все те, що відкрилося нам у нашому колишньому житті й усе те, що великі мудреці залишили записаним на скрижалях Усесвіту. Ісус сказав: «Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?» [6] Євангеліє від Матвія 13:24–27.

Людський рід п’є з цього невичерпного джерела; і коли всі кажуть, що він загинув, він знаходить спосіб вижити. Він вижив і тоді, коли мавпи позганяли людей із дерев, і тоді, коли потоп накрив землю. Він виживе й тоді, коли всі готуватимуться до вселенської катастрофи.