Пауло Коэльо - Брида

– Бо так велить Традиція, – відповіла Вікка. – Ти мало змінилася у процесі послідовних перевтілень. Ти належиш до того самого типу людей, до якого належимо я та мої друзі. Ми ті, кому доручено передавати Традицію Місяця. Ти – відьма.

Брида майже не слухала, що їй каже Вікка. Їй навіть не спало на думку, що треба призначити нову зустріч. Їй хотілося якнайшвидше піти звідси, знову побачити речі, які оточували її в знайомому світі: пляму вологи на стіні, пачку сигарет, що впала на підлогу, кілька листів, які вона забула забрати в консьєржа.

«Адже завтра в мене робота», – подумала вона, раптово згадавши про розпорядок свого трудового тижня.

Їдучи додому, вона подумки зробила кілька розрахунків щодо експорту, який здійснювала її фірма на минулому тижні, і, як їй здалося, винайшла спосіб спростити певні процеси за письмовим столом. Вона була дуже задоволена собою: шефові має сподобатися її ідея, і хто знає, чи не захоче він підвищити їй платню.

Приїхавши додому, вона повечеряла, трохи подивилася телевізор. Потім записала на папір свої розрахунки щодо експортних перевезень. І, геть виснажена, впала на ліжко.

Розрахунки експортних перевезень були чимось надто важливим у її житті. Вона повинна приділяти головну увагу тому, за що їй платять гроші.

Решта для неї не існує. Решта – обман.

Протягом тижня Брида щоранку прокидалася в призначений час і з великою відданістю та старанністю трудилася у своїй експортній фірмі, дістаючи заслужені слова похвали від шефа. Вона не пропускала жодної лекції в університеті, купувала в кіосках мало не всі газети та журнали й перечитувала їх від першої до останньої сторінки. Від себе вона вимагала лише одного – не думати. Коли, попри власну хіть, вона згадувала, що познайомилася з Магом у лісі та з відьмою в місті, то іспити в наступному семестрі, до яких треба було ретельно підготуватися, або дошкульна репліка однієї з подруг на адресу другої допомагали їй стерти ці спогади.

Так вона дожила до п’ятниці, коли на виході з університету її зустрів коханий, щоб повести в кіно. Потім вони пішли в бар, до якого мали звичай ходити, поговорили про фільм, про друзів і про те, що сталося з кожним із них на службі. Зустрілися з друзями, що поверталися з якоїсь вечірки й повечеряли з ними, дякуючи Богові за те, що в Дубліні завжди можна о будь-якій годині знайти відчинений ресторан.

О другій годині ночі друзі розпрощалися й вони пішли ночувати до її помешкання. Коли прийшли, вона поставила програвати диск «Айрон Батерфляй» [4] «Iron Butterfly» («Залізний метелик») – американський рок-гурт, утворений 1966 р., що грає геві-метал. і зробила подвійне віскі для кожного. Вони мовчки сиділи, обнявшись, на канапі, й він неуважно гладив її волосся, а потім почав пестити груди.

– Це був божевільний тиждень, – несподівано сказала вона. – Я працювала, не зупиняючись, підготувалася до всіх іспитів і купила все, що мені треба.

Музика замовкла. Вона пішла, щоб поставити інший диск.

– Пам’ятаєш дверцята буфета на кухні, які в мене не зачинялися? Нарешті я знайшла час, щоб викликати майстра й полагодити їх. А ще мені довелося кілька разів сходити до банку. Одного разу, щоб одержати гроші, які мені надіслав тато, другого – щоб здати чеки від моєї фірми, і третього…

Лоренс зміряв її пильним поглядом.

– Чого ти так на мене дивишся? – запитала вона. У тоні її голосу прозвучала майже ворожість. Цей чоловік навпроти, завжди такий спокійний, завжди так дивиться, неспроможний сказати нічого розумного. Це якась абсурдна ситуація та й годі. Він не потрібен їй. Їй ніхто не потрібен. – Чого витріщився? – сердито повторила вона.

Але він нічого їй не сказав. Лише підвівся і дуже лагідно знову посадив її на канапу.

– Ти ніколи не слухаєш, що я тобі кажу, – промовила Брида спантеличено.

Лоренс обняв її й пригорнув до себе.

– Розкажи мені все, – з ніжністю в голосі попросив він. – Я спроможний вислухати тебе і з пошаною поставитися до твого рішення. Нехай ти мені навіть скажеш, що покохала іншого чоловіка. Нехай навіть попросиш, щоб ми ніколи більше не зустрічалися. Ми з тобою були разом протягом певного часу. Проте я досі тебе не знаю, не знаю, яка ти є. Але я знаю, яка ти не є. А сьогодні ввечері ти не була такою, як ти є.

Бриді хотілося заплакати. Проте вона пролила вже досить сліз темними ночами над картами таро, які розповідали їй свою історію, й у зачарованих лісах. Її емоції були, мов дикі коні, – і настав час нарешті випустити їх на волю. Вона сіла навпроти нього, пригадавши, що й Маг, і Вікка надавали перевагу саме такій позиції. Потім, не зупиняючись, розповіла йому про все, що відбулося з нею після її зустрічі з Магом у лісі. Лоренс слухав у цілковитій тиші. Коли вона розповіла йому про фотографію, Лоренс запитав, чи на одному зі своїх курсів вона вже чула якусь інформацію про катарів.