Для Воїна Світла не існують абстракції; кожна нагода трансформувати себе, є нагодою трансформувати світ.
Для Воїна Світла не існує песимізму. Він веслуватиме проти течії, якщо буде треба. Щоб коли він стане старий і стомлений, він міг сказати онукам, що жив на цьому світі, аби краще зрозуміти свого сусіда, а не осудити свого брата.
У порту Сан-Дієго, штат Каліфорнія
Я розмовляв із жінкою, що належала до «Традиції Місяця» – жіночої школи, де навчали жити в гармонії з природою.
– Ти хочеш доторкнутися до чайки? – запитала вона, дивлячись на птахів, які сиділи на краю пірса.
– Звичайно, я хочу. Я намагався кілька разів, але щоразу, коли я наближався, вони летіли геть.
– Спробуй відчути любов до чайки. Потім бризни цією любов’ю, як променем світла, що має доторкнутися до грудей чайки, й спокійно наближайся до неї.
Я зробив те, що вона порадила. Двічі в мене нічого не вийшло, але на третій раз, коли мені здалося, що я ввійшов у транс, мені пощастило доторкнутися до чайки. Я повторив «транс» із тим самим позитивним результатом.
– Любов створює мости там, де це здається неможливим, – сказала моя подруга-чаклунка.
Я розповів про свій досвід для тих, хто захоче спробувати повторити його.
Воїн Світла, який надто вірить у свій розум, часто недооцінює силу супротивника.
Треба не забувати: є такі хвилини, коли сила ефективніша, ніж мудрість. І перед певним видом насильства ні блискучий розум, ні аргументи, ні інтелігентність, ні чари не допоможуть уникнути трагедії.
Тому Воїн Світла ніколи не недооцінює брутальну силу: коли вона є нераціонально агресивною, він відступає з поля битви – доки ворог вичерпає свою енергію.
Проте треба чітко свідомити: Воїн Світла ніколи не рятується боягузтвом. Втеча може бути чудовим засобом оборони, але вона анітрохи не допомагає, коли страх великий.
Здебільшого Воїн Світла воліє зазнати поразки й потім залікувати свої рани, бо він знає, що втекти, – це надати агресору більшу силу, ніж він її має.
Він може вилікувати фізичний біль, але духовна слабкість переслідуватиме його вічно. Переживаючи важкі й болісні хвилини, Воїн Світла сприймає невигідну ситуацію з героїзмом, смиренням і мужністю.
Щоб досягти необхідного стану духу (оскільки він розпочинає битву за невигідних умов і може багато страждати) Воїн світла повинен точно знати, що йому загрожує. Окакура Какусо пише у своїй книжці про японську чайну церемонію:
«Ми оцінюємо зло, яке терпимо від інших, через свою власну поведінку. Ми ніколи не прощаємо тих, хто його нам завдає, бо знаємо, що нас ніхто ніколи не простив би. Ми говоримо ближньому болісну правду, бо хочемо приховати її від самих себе. Ми показуємо свою силу, щоб ніхто не зміг побачити нашу слабкість.
Тому завжди, коли ви судите свого брата, не забувайте, що це ви сидите на лаві підсудних».
Іноді усвідомлення цих фактів допомагає нам уникнути боротьби, яка не дала б нам нічого доброго. Проте в інших випадках не існує іншого виходу, крім як розпочати нерівну боротьбу.
Ми знаємо, що нас чекає поразка, але брутальний ворог не залишив нам альтернативи – крім боягузтва, яке не може нас задовольнити. У такі хвилини треба прийняти свою долю, тримаючи в голові текст дивовижної Бгаґавад-ґіти (розділ ІІ, 16–26):
«Людина не народжується й не помирає. Вона існує й ніколи не перестане існувати, бо є вічною й невмирущою.
Тому як ото чоловік скидає старий одяг, щоб замінити його новим, так душа звільняється від старого тіла, й переходить у нове.
Бо знищити її не можна: її не пронизує меч, вогонь її не спалює, вода не змочує, вітер не висушує. Вона перебуває поза досяжністю всіх цих процесів.
А що людина незнищенна, то вона завжди перемагає (навіть коли зазнає поразки), а тому ніколи не слід нарікати на свою долю».
Кінематографіст Руй Ґерра розповів мені, що якось увечорі він розмовляв із друзями в одному з будинків Мозамбіку. У країні була війна, й бракувало всього – від бензину до освітлення.
Щоб згаяти час, вони почали розмовляти про те, що їм би хотілося з’їсти. Кожен розповідав про свою улюблену страву, й зрештою надійшла черга Руя.
– Я хотів би з’їсти яблуко, – сказав він, знаючи, що роздобути фрукти неможливо через карткову систему.
У цю мить почувся якийсь гуркіт. І блискуче, чудове, соковите яблуко вкотилося до кімнати – й зупинилося перед Руєм!
Читать дальше