Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

І стала пестити дюну маленькими краплями; так вони були поєднані протягом тривалого часу, аж поки в небі з’явилася райдуга.

Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. Інші хмари, які летіли до Африки, думали, що тут утворюється частина лісу, який вони шукали, й також проливалися над нею дощем. Через двадцять років дюна перетворилася на оазу, яка дарувала подорожнім затінок своїх дерев.

А все це сталося тому, що одного дня закохана хмара не побоялася віддати своє життя за Любов.

У Мадриді живе Норма, дуже оригінальна бразилійка. Іспанці називають її «невтомна бабуся». Їй уже понад шістдесят років, а вона працює відразу в кількох місцях і завжди вигадує всілякі акції, свята, концерти.

Одного разу о четвертій годині ранку, коли я вже падав із ніг від перевтоми, я запитав Норму, звідки вона бере стільки енергії.

– Я маю магічний календар. Якщо хочеш, я тобі його покажу.

Наступного дня я прийшов до неї. Вона показала мені давній відривний календар, весь покреслений кривульками.

– Сьогодні той день, коли було винайдено вакцину проти поліомеліту, – сказала вона. – Треба його відзначити, бо життя чудове.

Норма записувала на кожен день року якусь приємну подію, що сталася в цю дату. І їй життя завжди давало причину для радості.

За столом сиділи в ряд король і королева Йорданії, державний секретар Сполучених Штатів Америки Колін Пауел, представник Ліги арабських держав, міністр закордонних справ Ізраїлю, президент Німеччини, президент Афганістану Гамід Карзай та інші важливі особи, залучені до процесів війни та миру, які вони розглядали. Хоч температура була близькою до сорока градусів Цельсія, лагідний вітерець долітав із пустелі, піаніст грав сонати, небо було ясне, смолоскипи освітлювали сад. На протилежному березі Мертвого моря ми могли бачити Ізраїль і вогні Єрусалима на обрії. Усе тут, здавалося, перебувало в гармонії й мирі – і зненацька я зрозумів, що ця мить, замість бути відхиленням від реальності, насправді була мрією всіх нас. Хоч мої думки стали більш песимістичними протягом останніх місяців, але якщо люди досі готові розмовляти, то не все втрачено. Згодом королева Ранія пояснила, що обране місце зустрічі символічне: долина Мертвого моря – найнижче місце на суходолі (401 метр від рівня світового океану). Щоб опуститися ще нижче, нам би довелося пірнути в Мертве море, але вода в ньому така солона, що нас би негайно виштовхало на поверхню. І те саме відбувається з болючим процесом миру на Близькому Сході: не можна добутися глибше, ніж тепер. Якби в той день я дивився телебачення, то довідався б про загибель ізраїльського поселенця та палестинського юнака. Але я перебував на тій вечері з дивним відчуттям, що тиша тієї ночі може поширитися на весь регіон, люди стануть розмовляти, як вони розмовляли в ту мить, утопія можлива, адже люди не можуть опуститися ще глибше.

Якщо одного дня вам пощастить відвідати Близький Схід, не забудьте побувати в Йорданії (країні чудовій, гостинній), поїхати на Мертве море, побачити Ізраїль на протилежному березі: ви зрозумієте тоді, що мир необхідний і можливий. Наводжу текст який я тоді написав і прочитав під музику геніального єврейського скрипаля Іврі Ґітліса:

Мир не обов’язково має бути протилежністю війні.

Ми можемо мати мир у серці навіть у найжорстокіших битвах, коли ми воюємо за наші мрії. Коли всі наші друзі уже втратили надію, мир справедливої битви допомагає нам просуватися вперед.

Мати, яка годує свою дитину, зберігає мир у своїх очах, хоч її руки тремтять, дипломатія зазнала краху, бомби падають, солдати гинуть.

Лучник, який натягує свій лук, зберігає мир у своїй свідомості, хоч його м’язи напружуються від фізичного зусилля.

Проте для Воїнів Світла мир – не протилежність війни, бо вони спроможні:

• визначати, що є перебіжним, а що є тривалим. Вони можуть воювати за свої мрії та своє виживання, але шанують тривалі культурні й релігійні зв’язки;

• знати, що їхні супротивники не обов’язково є їхніми ворогами;

• усвідомлювати, що їхні дії вплинуть на п’ять майбутніх поколінь, і їхні діти та онуки дістануть вигоду (або страждатимуть) від їхніх наслідків;

• пам’ятати про те, що сказано в «І-Цзин» («Книга перемін»): наполегливість корисна. Але не слід плутати наполегливість із упертістю: битви, які тривають довше, ніж потрібно, зрештою руйнують ентузіазм, необхідний для відбудови.