Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

Кіт, не гаючись, випив молоко, тож відлюдник попросив, щоб йому позичили корову. А що корова давала більше молока, ніж треба було котові, він сам почав пити його, щоб не пропадало. Через короткий час – дихаючи свіжим гірським повітрям, годуючись плодами з дерев, медитуючи, п’ючи молоко й роблячи фізичні вправи – відлюдник перетворився на вродливого чоловіка. Дівчина, яка піднялася в гори, шукаючи вівцю, закохалася в нього й переконала його, що він потребує дружину, яка робила б усі хатні справи, поки він спокійно віддавався б медитації.

Через три роки відлюдник був уже одружений і мав двох дітей, трьох корів, володів садом фруктових дерев і керував центром медитації, куди вишикувалася величезна черга людей, які хотіли познайомитися з чудесним «храмом вічної молодості».

Коли хтось запитував у відлюдника, як він усе це розпочав, він відповідав:

– Через два тижні по тому, як я сюди прийшов, у мене було лише дві зміни одягу. Миша почала гризти одну з них, і…

Але кінець його історії нікого вже не цікавив; усі були переконані, що перед ними розумний негоціант, який вигадав свою легенду для того, щоб підняти ціну перебування у храмі.

У Японії я брав участь у відомій чайній церемонії. Ти заходиш у невеличку кімнату, там тобі подають чай і більш нічого. Але все це обставлено таким ритуалом і церемоніями, що повсякденна практика перетворюється на єднання з Усесвітом.

Учитель чайної церемонії Окакуса Касуко пояснив мені, що саме відбувається.

– Чайна церемонія символізує прекрасне й просте. Усі її зусилля зосереджені на спробі досягти Досконалості через недосконалі рухи повсякденного життя. Уся її краса полягає в тій пошані, з якою вона реалізується.

Якщо звичайна зустріч для пиття чаю може піднести нас до Бога, то важливо не знехтувати десятки інших можливостей, які трапляються нам протягом дня.

«Усім відомо, що життя хмар надто мінливе, але також дуже коротке», – писав Бруно Ферреро. Ось іще вам одна історія.

Одна молода хмаринка народилася з великої бурі над Середземним морем. Але вона не мала часу, щоб як слід там вирости, потужний вітер погнав усі хмари до Африки.

Коли вони досягли материка, клімат змінився. Жарке сонце сяяло в небі, а внизу лежав золотий пісок пустелі Сахари. Вітер і далі гнав їх до південних лісів, бо над Сахарою майже не падав дощ.

Потім так само, як ото відбувається з молодими людьми, відбувається й з молодими хмарами: вона вирішила втекти від батьків і від старших друзів, щоб пізнати світ.

– Що ти хочеш робити? – запитав у неї вітер. – Пустеля вся однакова. Повернися до гурту, й ми подамося до центру Африки, де є гори й високі дерева!

Але молода хмара, бунтівна від природи, не послухалася; вона потроху знизилася, аж поки полетіла на крилах лагідного вітерцю понад золотими пісками. Пролетівши чималу відстань, вона помітила, що одна з дюн усміхається до неї.

Хмара побачила, що ця дюна також молода, щойно утворена вітром, який полетів далі своєю дорогою. Вона була зачарована її золотавим волоссям.

– Добридень, – сказала вона. – Як тобі живеться тут унизу?

– Я маю товариство інших дюн, сонця, вітру й караванів, які іноді тут проходять. Іноді тут буває жарко, але доводиться терпіти. А як живеться там, угорі?

– Там також є вітер і сонце, але моя перевага в тому, що я можу літати в небі й бачити багато цікавого.

– Моє життя коротке, – сказала дюна. – Коли вітер повернеться з лісів, я зникну.

– І це тебе засмучує?

– Це створює враження, що я ні на що не потрібна.

– Я теж відчуваю те саме. Коли налетить новий вітер, я полечу на південь і там перетворюся на дощ. Моя доля така.

Дюна трохи завагалася, а потім сказала:

– А ти знаєш, що тут, у пустелі, ми називаємо дощ дарунком Раю?

– Я не знала, що можу перетворитися на щось таке важливе, – сказала хмара з гордістю.

– Я чула легенди, що їх розповідали старі дюни. Вони кажуть, що після дощу нас накривають трави та квіти. Але я ніколи цього не бачила, бо в пустелі дощ падає дуже рідко.

Хмара трохи завагалася. Але потім подарувала дюні свою широку усмішку.

– Якщо хочеш, я можу накрити тебе дощем. Хоч я тільки щойно прилетіла, ти мені дуже сподобалася, і я хотіла б залишитися тут навіки.

– Коли я побачила тебе перший раз у небі, я також закохалася в тебе, – сказала дюна. – Але якщо ти перетвориш своє чудове біле волосся на дощ, ти помреш.

– Любов ніколи не помирає, – сказала хмара. – Вона перетворюється. І я хочу показати тобі Рай.