Пауло Коэльо - Заїр

Коли я переселився до великого міста напади епілепсії припинилися, але Голос і дівчинка також зникли. Я вважаю, що так воно й краще, не відчуваю відсутності невидимої подруги, яка не розлучалася зі мною відтоді, як мені виповнилося вісім років, я зачарований Алмати і заклопотаний тим, щоб заробити собі на життя; починаю розуміти, що зможу домогтися й більшого, якщо виявлю більше тями та наполегливості. Та ось одного вечора в неділю я сиджу біля віконця нашого крихітного помешкання, дивлячись на вузенький незаасфальтований провулок, у якому ми мешкали, дуже нервуючи, бо вчора я пом’яв корпус одного автомобіля, коли ставив його в гараж, і тепер боюся, що мене проженуть зі служби, мене змагає такий страх, що я нічого не їв протягом цілого дня.

І раптом я знову відчуваю, як налітає на мене вітер, бачу світляні плями. Як розповідала потім моя мати, я падаю на підлогу, щось белькочу невідомою мовою і перебуваю в трансі довше, аніж звичайно; пам’ятаю тільки, що в ті хвилини Голос нагадав мені про мою місію. Коли я приходжу до тями, то знову відчуваю Присутність і хоч нічого не бачу, проте можу розмовляти з дівчинкою.

Однак це мене більше не цікавить; змінивши село на місто, я змінив і свій світ. Проте я все ж таки запитую, в чому полягає моя місія; Голос відповідає мені, що ця місія стосується всіх людей: наповнити світ Енергією загальної Любові. Я ставлю єдине запитання, яке мене цікавить у цю мить. Що буде мені від хазяїна за те, що я пом’яв машину? Голос каже, щоб я не турбувався: щоб розповів йому правду, й він мене зрозуміє.

Я працюю п’ять років на бензозаправці. У мене з’являються друзі, я знайомлюся з дівчатами, відкриваю секс, беру участь у вуличних бійках – одне слово, живу тим життям, яким живуть більшість моїх ровесників. Кілька разів переживаю напади епілепсії: спочатку мої друзі дивуються, та коли я пояснюю їм, що так відбувається спілкування з «вищими силами», вони починають ставитися до мене з пошаною. Вони просять моєї допомоги, розповідають мені про свої любовні проблеми, про важкі взаємини з батьками, але я нічого не запитую в Голосу – досвід зі зрубаним кущем завдав мені глибокої травми, показав, що коли ти допомагаєш комусь, то у відповідь маєш невдячність.

Якщо друзі допитуються далі, то я вигадую, що належу до «таємного товариства» – на той час після десятиліть релігійного гноблення містика й езотерика стали надзвичайно популярними в Алмати. Виходять друком кілька книжок, у яких розповідається про «вищі сили», гуру та наставники прибувають із Індії та Китаю, читаються лекції на тему вдосконалення особистості. Прослухавши кілька з них, я усвідомлюю, що вони не навчають мене нічого, я довіряю тільки Голосу, але я надто заклопотаний, щоб уважно дослухатися до того, що він каже.

Одного дня до бензоколонки, де я працюю, під’їздить невеличкий всюдихід, і жінка, яка сидить за кермом, просить мене наповнити бак. Вона розмовляє зі мною російською мовою з великим акцентом і труднощами, а я відповідаю їй по-англійському. Схоже, вона відчуває полегкість і запитує мене, чи я не знаю якогось перекладача, бо вона хоче здійснити подорож углиб країни.

У ту мить, коли вона це каже, дівчинка заповнює своєю Присутністю весь простір навколо мене, і я розумію, що це та сама жінка, яку я чекав протягом усього свого життя. Ось він, вихід для мене, я не можу втратити нагоду. Я відповідаю, що можу взятися за цю роботу, якщо вона дозволить мені. Жінка відповідає, що я маю роботу, а їй потрібен чоловік старший, із більшим досвідом і який міг би вільно подорожувати. Я відповідаю, що знаю всі дороги в степу, в горах, брешу, що моя теперішня робота є тимчасовою. Благаю, щоб вона дала мені шанс; досить неохоче вона призначає мені зустріч у найпрестижнішому готелі міста.

Ми зустрілися в салоні; вона перевіряє моє знання мови, ставить кілька запитань про географію Середньої Азії, цікавиться, хто я такий і звідки походжу. Вона вочевидь не довіряє мені, не розповідає про те, що вона робить і куди прямує. Я намагаюся показати себе в якнайліпший спосіб, але бачу, мені не вдалося переконати її.

А я з подивом помічаю, що незрозуміло чому я вже в неї закоханий, закоханий у жінку, яку знаю лише кілька годин. Я стримую свою тривогу і звертаюся до Голосу; благаю про допомогу в невидимої дівчинки, прошу, щоб вона мене просвітила, обіцяю виконати доручену мені місію, якщо мене наймуть на цю роботу: адже саме вона сказала мені одного дня, що приїде жінка й забере мене звідси, й ось вона тут, вона попросила мене наповнити бак, і я хочу, щоб вона взяла мене на службу.