Пауло Коэльо - Заїр

– Ліпше я почую від неї: «Іди геть!», аніж переді мною постійно маячитиме Заїр і вночі, й удень. Якщо вона скаже так, то перестане бути нав’язливою думкою й перетвориться на жінку, яка тепер живе і думає інакше.

– Вона перестане бути для вас Заїром, але стане великою втратою. Якщо чоловік і жінка зможуть спільно виражати Енергію, вони реально допоможуть усім чоловікам та жінкам світу.

– Ви мене лякаєте. Я кохаю її. Ви знаєте, що я кохаю її, і ви мені сказали, що й вона досі мене кохає. Я не знаю, що означає бути готовим до зустрічі, але я не можу жити так, як чекають від мене інші – хай це навіть буде Естер.

– Але з наших із нею розмов я зрозумів, що в якусь хвилину вона втратила вас. Світ почав обертатися навкруг вас, тільки навколо вас.

– Це неправда. Вона мала цілковиту свободу прокладати свою власну дорогу. Вона вирішила стати воєнним кореспондентом, усупереч моєму бажанню. Вона надумала з’ясувати, чому люди почуваються нещасливими, хоч я й переконував її, що з’ясувати це неможливо. Виходить, вона хоче, щоб я став однією з рейок, які зберігають між собою ту ідіотську відстань, яку визначили римляни?

– Навпаки.

Михаїл знову рушив уперед, а я подався за ним.

– Ви вірите, що я чую Голос?

– Правду кажучи, не знаю. Та оскільки ми опинилися тут, я хотів би показати вам дещо.

– Усі думають, я хворий на епілепсію, і я дозволяю людям так думати – це набагато легше собі уявити. Але Голос розмовляє зі мною ще з дитинства, коли я побачив жінку.

– Яку жінку?

– Потім розповім.

– Завжди, коли я у вас щось запитую, ви відповідаєте: «Потім розповім».

– Голос мені щось говорить. Я знаю, ви стривожений або наляканий. У піцерії, коли я відчув гарячий вітер і побачив світло, я знав, що це симптоми мого зв’язку з Могутністю. Зв’язку, що допоможе нам обом.

Якщо ви сприймаєте мої слова лише як маячню молодого епілептика, який хоче скористатися з проблем знаменитого письменника, тоді завтра я дам вам мапу, на якій буде вказано місце її перебування, і ви поїдете, щоб зустрітися з нею. Але Голос мені дещо повідомляє.

– А можна запитати, що саме він вам повідомляє, чи ви скажете мені потім?

– Скажу трохи згодом. Я ще не зовсім зрозумів послання.

– Хай навіть так, але пообіцяйте, що ви дасте мені адресу й мапу.

– Обіцяю. Обіцяю ім’ям Божественної Енергії Любові. А що ви хотіли мені показати?

Я показав йому на позолочену статую – дівчину верхи на коні.

– Ось це. Вона чула Голоси. Доки люди дослухалися до того, що вона їм казала, усе йшло добре. Коли почали сумніватися, вітер перемоги повіяв з протилежного боку.

Жанна д’Арк, Орлеанська діва, героїня Столітньої війни, яка в сімнадцять років була призначена головнокомандувачем війська, бо… чула Голоси, й Голоси підказували їй найліпшу стратегію для того, щоб завдати поразки англійцям. Через два роки її засудили до спалення на вогнищі, звинувативши в чаклунстві. В одній зі своїх книжок я використав частину її допиту, датованого 24 лютого 1431 року.

Її допитував доктор Жан Бопер. Коли він запитав її, чи чула вона Голос, вона відповіла:

«Я чула три Голоси, вчора й сьогодні. Вранці, під час вечерні й коли грали “Аве Марію”».

Коли він запитав її, чи той Голос лунав у кімнаті, вона відповіла, що не знає, але Голос її розбудив. Він лунав не в кімнаті, але десь у замку.

Вона запитала в Голосу, що їй робити, й Голос попросив, щоб вона підвелася з ліжка і стулила докупи долоні.

І тоді Жанна д’Арк сказала єпископу, який допитував її:

«Ви, пане, кажете, що ви мій суддя. Проте будьте обачні у своїх діях, бо я посланниця Бога, й вам загрожує небезпека. Голос зробив мені одкровення, яке я повинна розповісти королю, а не вам, пане. Цей Голос, який я слухаю ( і слухаю вже давно ) лунає від Бога, я більше боюся суперечити Голосам, аніж суперечити вам, пане».

– Ви ж не хочете сказати, що…

– Що ви втілення Жанни д’Арк? Я так не думаю. Вона померла в дев’ятнадцять років, а вам уже двадцять п’ять. Вона командувала французьким військом, а ви, якщо ви правду мені сказали, неспроможні командувати навіть власним життям.

Ми знову сіли на мур, який тягнеться понад Сеною.

– Я вірю у знаки, – сказав йому я. – Я вірю в долю. Вірю в те, що люди мають можливість кожного дня знаходити найліпше рішення в усьому, що вони роблять. Вірю в те, що зазнав великої невдачі, бо одного дня втратив зв’язок із жінкою, яку кохав. І тепер я нічого більш не хочу, крім як завершити цей цикл; тому я хочу мати мапу, хочу зустрітися з нею.