Пауло Коэльо - Заїр

Я зробив паузу. Кілька людей анітрохи не зацікавилися залізничними рейками й почали розмовляти між собою. Інші слухали мене з напруженою увагою – серед них Марі та Михаїл.

– Ситуація, про яку я вам розповів, тісно пов’язана з проблемами шлюбу та двома розповідями, які ми щойно вислухали. Колись хтось вирішив і постановив: коли двоє людей одружуються, вони повинні залишатися разом протягом решти свого життя. Ви повинні перебувати поруч, як залізничні рейки, підкоряючись одній моделі. Навіть якщо комусь треба трохи відійти від свого партнера або наблизитись до нього, це суперечить правилам. А правила наказують: будьте розважливі, думайте про своє майбутнє, про дітей. Вам не дозволено змінюватися, ви повинні бути такими, як рейки: перебувати на тій самій відстані одне від одного на станції відправлення, посередині дороги й на станції прибуття. Коханню не дозволено змінюватися, ані зростати на початку, ані послаблюватися на середині дороги – це дуже ризиковано. Тому навіть тоді, коли ентузіазм перших років минає, ви повинні зберігати ту саму відстань між собою, ту саму міцність стосунків, ту саму, я сказав би, функціональність. Ви служите для того, щоб поїзд виживання роду прямував у майбутнє: ваші діти будуть щасливі тільки тоді, коли відстань між вами завжди становитиме сто сорок три з половиною сантиметри. Якщо вам не до вподоби, що ця відстань ніколи не змінюється, подумайте про них, про дітей, яких ви приводите у світ.

Подумайте про своїх сусідів. Показуйте їм, що ви щасливі, що ви їсте чураско [1] Бразильська страва – яловичина, підсмажена на рожні або вугіллі. по неділях, дивитеся телевізор, берете участь у всіляких громадських заходах. Не забувайте й про суспільство: виходячи на люди з дружиною, поводьтеся так, ніби між вами не виникає найменших конфліктів. Не озирайтеся, бо хтось може подивитися на вас, а це вже спокуса, яка може призвести до розлучення, сварок, депресії.

Усміхайтеся, коли вас фотографують. Розвішуйте свої фотографії у вітальні, щоб усі їх бачили. Підстригайте траву на моріжках, займайтеся спортом – головне, займайтеся спортом, щоб залишатися незмінними в часі. Коли спорт уже не допомагатиме, зробіть пластичну операцію. Але ніколи не забувайте: колись ці правила були запроваджені, й ви повинні шанувати їх. Хто їх запровадив? Це не має ваги, ніколи не ставте таких запитань, бо ці правила існуватимуть вічно навіть якщо ви з ними не згодні.

Я сів. Кілька людей заплескали в долоні, кілька залишилися байдужими, а я не знав, чи не зайшов надто далеко. Марі дивилася на мене поглядом, у якому захват змішувався з подивом.

Жінка на сцені гойднула тацею.

Я сказав Марі, щоб вона чекала мене тут, а я піду покурити.

– Зараз вони танцюватимуть в ім’я любові, для Володарки.

– Ти можеш курити тут.

– Мені треба побути самому.

Хоч весна вже почалася, ще було досить холодно, але я потребував свіжого повітря. Навіщо я розповів те, що там розповів? Мій шлюб з Естер ніколи не був схожий на той, який я описав: рейки, що завжди тягнуться одна біля одної, ніколи не розходяться й ніколи не наближаються. Ми мали свої злети й падіння, нерідко одне з нас загрожувало піти назавжди, а проте навіть так ми залишалися разом.

До певної хвилини, що настала два роки тому.

Чи до тієї хвилини, коли вона почала запитувати себе, чому вона нещаслива.

Ніхто не повинен ставити таке запитання: чому я нещасливий? Воно містить вірус, який руйнує все. Якщо ми запитаємо себе про це, ми захочемо знайти те, що може подарувати нам щастя. Якщо те, що може подарувати нам щастя, відрізняється від того, чим ми живемо, ми або відразу захочемо змінитися, або станемо ще більш нещасними.

От і я тепер опинився саме в такій ситуації: я маю кохану жінку з яскравою індивідуальністю, робота в мене налагоджується, а ще існує велика можливість того, що з плином часу моє життя знову повернеться у стан рівноваги. Ліпше змиритися з неминучим, прийняти те, що пропонує доля, не брати прикладу з Естер, не звертати уваги на те, що я читаю в очах людей, послухатися Марі, створити нове буття поруч із нею.

Ні, ні, я не повинен так думати. Якщо я діятиму так, як чекають від мене люди, я перетворюся на їхнього раба. І я мушу докласти неймовірних зусиль, аби уникнути цього, бо людина завжди схильна зробити комусь приємність, а насамперед – самій собі. А якщо я зроблю так, то втрачу не тільки Естер, а й Марі, втрачу свою роботу, своє майбутнє, повагу до самого себе й до всього того, що я сказав і написав.