Пауло Коэльо - Заїр

Тому, перед самими сутінками, він відніс виноградне гроно братові-воротарю.

«Їжте на здоров’я. Бо ви більшість часу перебуваєте сам-один, і цей виноград дасть вам багато втіхи».

І тоді брат-воротар зрозумів, що цей дарунок справді призначений саме йому. Він з’їв гроно, смакуючи кожну виноградину, й заснув щасливим. У такий спосіб замкнулося коло; коло щастя й радості, яке завжди утворюється навкруг того, хто перебуває в контакті з Енергією Любові.

Жінка, яку звали Альма, змахнула бронзовою тацею з металевими підвісками, і та задзвеніла у неї в руках.

– Як і щочетверга, ми вислухали історію про любов і тепер розповідатимемо історії про нелюбов. Побачимо, що лежить на поверхні, а потім потроху роздивимося, що ховається під ними у глибині: наші звичаї, наші цінності. Хто почне?

Піднялося кілька рук, серед них і моя – на превеликий подив Марі. Гамір поновився, люди засовалися на стільцях. Михаїл показав рукою на жінку – високу, гарну, із синіми очима.

– На минулому тижні я навідала друга, який живе сам-один у горах, неподалік від кордону; він належить до тих людей, які полюбляють утішатися радощами життя, й не раз казав мені, що вся людська мудрість, про яку так часто говорять, полягає в тому, щоб уміти використати кожну хвилину життя.

Від самого початку моєму чоловікові не припав до вподоби мій намір: він знав того знайомого, знав, що його улюблені заняття – полювати на птахів та зваблювати жінок. Але мені треба було поговорити з тим другом, я переживала душевну кризу, в якій мені міг допомогти лише він. Чоловік порадив мені звернутися до психолога, поїхати в мандри, ми засперечалися, посварилися, але попри тиск, який чинився на мене вдома, я все ж таки зробила по-своєму. Мій друг зустрів мене в аеропорту, ми розмовляли до пізньої ночі, разом повечеряли, випили, трохи поговорили ще і я пішла спати. Наступного дня я прокинулася, ми трохи прогулялися по околиці, й він відвіз мене до аеропорту.

Коли я повернулася додому, почалися розпитування. Він був сам-один? Так. Жодної коханки з ним не було? Ні. Ви випивали? Випивали. Чому ти не розповідаєш мені, як там усе було? Але ж я тобі розповідаю, як там усе було! Ви перебували самі-одні в будинку, що стоїть далеко в горах, вас оточувала романтична панорама, чи не так? Саме так. І навіть за таких обставин між вами не відбулося нічого, крім розмови? Нічого не відбулося. Ти гадаєш, я тобі повірю? А чому б тобі й не повірити? Бо це суперечить людській природі – чоловік і жінка, які перебувають лише вдвох, випивають удвох, ведуть інтимну розмову, неминуче закінчують своє спілкування в ліжку!

Я погоджуюся зі своїм чоловіком. Це й справді суперечить тим законам людської природи, яких нас навчали. Тож він ніколи не повірить у правдивість моєї розповіді, але я розповіла йому щиру правду. Відтоді наше життя перетворилося на невеличке пекло. Я знаю, це минеться, але ми страждаємо і страждаємо марно лише тому, що нас завжди переконували: чоловік і жінка, які ставляться одне до одного з глибокою приязню, завжди, коли їм дозволяють обставини, закінчують своє спілкування в ліжку.

Оплески. Спалахують вогники припалюваних сигарет. Дзенькіт пляшок і келихів.

– Що це? – тихо запитала мене Марі. – Колективна терапія шлюбів?

– Це входить у програму «зустрічі». Тут не говорять ані про правильне, ані про хибне, а тільки розповідають історії.

– А чому вони роблять це перед широкою публікою, так безцеремонно, на очах у людей, які п’ють і курять?

– Можливо, так люди почуваються вільніше і їм легше розповідати про щось особисте.

– Почуваються вільніше? Перед зовсім незнайомими людьми, які, можливо, завтра розкажуть про все почуте твоєму чоловікові або дружині?

Заговорила інша особа, і я не встиг сказати Марі, що це не має ані найменшої ваги. Усі прийшли сюди тільки для того, щоб розповісти про нелюбов, яка вдягає на себе маску любові.

– Я чоловік жінки, яка щойно розповіла вам свою історію, – сказав добродій, років на двадцять старший за ту вродливу білявку. – Вона каже, звичайно, правду. Але існує одна річ, про яку вона не знає і про яку я не мав мужності їй сказати. Я це зроблю тепер.

Коли вона подалася в гори, я не зміг заснути вночі й почав собі уявляти – в найменших подробицях, – що там між ними відбувається. Вона заходить до кімнати, вогонь палахкотить у каміні, скидає піджак, скидає светра, під її тонкою блузкою немає бюстгальтера. Він виразно бачить контури її голих грудей.