Пауло Коэльо - Заїр

Він подивився на мене й здався мені тією особою в трансі, якою був на сцені ресторану. У мене виникло передчуття, що наближається новий епілептичний напад – опівночі, у практично безлюдному місці.

– Видіння наділяють мене могутністю. Ця могутність майже видима, відчутна на дотик. Я можу користуватися нею, але не можу її підкорити.

– Пізно вже говорити на такі теми. Ви стомлені і я теж. Я хотів би, щоб ви дали мені мапу й назвали місце.

– Голос каже… щоб я дав вам мапу завтра пополудні. Де я зможу її вам передати?

Я дав йому свою адресу, і здивувався, що він не знає, де я жив з Естер.

– Ви думаєте, я спав із вашою дружиною?

– Я не мав наміру запитувати вас про це. Мені байдуже, спали ви з нею, чи ні.

– Але ви запитали, коли ми були в піцерії.

Я забув. Звичайно ж, мені не байдуже, але тепер його відповідь мене не цікавила.

Очі в Михаїла змінилися. Я засунув руку до кишені – чи не знайду там якусь річ, щоб запхати йому в рота в разі нападу епілепсії. Але він залишався спокійним, тримав ситуацію під контролем.

– У цю мить я слухаю Голос. Я готовий прийти до вас завтра й принести вам мапу, деякі зі своїх записів, розклад авіарейсів. Мені хотілося б вірити, що вона вас чекає. Я вірю в те, що світ стане щасливішим, якщо дві людини, лише дві людини знайдуть своє щастя. Але Голос щойно повідомив мені, що зустрітися завтра ми не зможемо.

– У мене лише обід із актором, який прилетів до мене зі Сполучених Штатів, тому скасувати або перенести цей обід я не можу. Решту дня я чекатиму вас.

– Але Голос мені сказав те, що сказав.

– Він забороняє вам допомогти мені знайти Естер?

– Не думаю. Це той самий Голос, який порадив мені прийти на вашу зустріч із читачами, де ви роздавали автографи. Відтоді я знав, як розвиватимуться події, бо прочитав вашу книжку «Час шматувати, час зшивати».

– У такому разі, – сказав я, помираючи від страху, що він може змінити думку, – зробімо те, про що ми домовилися. Я чекатиму вас, починаючи від другої години дня.

– Але Голос мені каже, що час іще не настав.

– Ви мені обіцяли.

– Гаразд, хай буде по-вашому.

Він подав мені руку і сказав, що прийде до мене додому наприкінці дня. Останніми його словами в ту ніч були:

– Голос каже, що дозволить цьому статися лише о певній, точно визначеній годині.

Щодо мене, то єдиний Голос, який я чув, коли повертався до себе додому, був голос Естер, який говорив про кохання. І згадуючи про ту розмову, я зрозумів, що вона тоді хотіла поговорити саме про наш шлюб.

– Коли мені було п’ятнадцять років, я дуже хотіла зрозуміти, що ж воно таке – секс. Але його вважали гріхом, він був заборонений. Я не могла зрозуміти, чому це гріх, а ти можеш? Ти можеш сказати мені, чому всі релігії, у всіх куточках світу, вважають секс чимось забороненим – навіть найпримітивніші релігії та культури?

– Я сказав би, твої інтереси досить екстравагантні. То чому ж забороняють секс?

– Через їжу.

– Їжу?

– Тисячі років тому племена мандрували, вільно кохалися, народжували дітей, але що численнішим було плем’я, то більше шансів воно мало зникнути з лиця Землі – люди билися за їжу, вбиваючи дітей, а потім і жінок, бо ті були слабкіші. Виживали тільки найсильніші, але всі вони були чоловіками. А чоловіки, без жінок, неспроможні продовжити рід.

Хтось, побачивши, що така доля спіткала сусіднє плем’я, вирішив запобігти тому, щоб те саме відбулося і в його власному. З цією метою він вигадав таку історію: мовляв, боги забороняють, щоб чоловіки кохалися з усіма жінками. Їм дозволялося кохатися лише з однією, з двома – щонайбільше. Деякі чоловіки були імпотентами, деякі жінки – безплідними, тож частина племені не народжувала дітей із цілком природних причин, проте нікому не дозволялося змінювати партнерів.

Усі вірили в те, що той, хто запровадив такий закон, говорив від імені богів, бо він здебільшого поводився інакше, ніж інші: мав спотворене тіло або хворобу, що спричиняла корчі, був обдарований чимось таким, що відрізняло його від усіх – так з’явилися перші вожді. За короткий час плем’я під керівництвом такого вождя ставало набагато сильнішим: у ньому було досить чоловіків, спроможних прогодувати всіх, досить жінок, спроможних народжувати дітей, дітей, спроможних поступово побільшувати кількість мисливців та матерів. Ти знаєш, чим найбільше втішається жінка у шлюбі?

– Сексом.

– Ти помиляєшся: найбільше жінка полюбляє годувати. Дивитися, як її чоловік їсть. Це хвилина слави для жінки, яка протягом усього дня думає, як їй зготувати смачний обід. Певно, це почалося ще за давніх-давен, коли голод загрожував винищити рід, і люди шукали дорогу до виживання.