Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Межа, окреслена небом.

— Ти повернулася так рано?

— Я повернулася б іще раніше, якби не затори на вулицях.

Жасмина кидає черевики в один бік, сумочку — в другий і падає, знеможена, на ліжко, навіть не скинувши сукню.

— У всіх мовах світу найважливіші слова — короткі.

«Так», наприклад. Або «Любов». Або «Бог». Це слова, що легко вимовляються й заповнюють фрагменти порожнечі в нашому світі. Але крім того, існує одне слово, також дуже коротке, яке мені завжди було надзвичайно важко промовити. Але зараз я це зроблю.

Жасмина подивилася на свою подругу:

— Ні.

Вона ляснула долонею по ліжку, показавши, щоб та сіла поруч. Погладила її по голові.

— «Ні» вважають словом поганим, еґоїстичним, мало духовним. Коли ми кажемо «так», ми здаємося собі великодушними, чуйними, добре вихованими. Але сьогодні я хочу тобі сказати: «Ні». Ні, я не зроблю того, про що ти мене просиш, до чого примушуєш, вважаючи, що так буде краще для мене. Звісно, ти скажеш, що мені лише дев’ятнадцять років і я ще мало розуміюся на житті. Але мені було досить побувати на сьогоднішньому святі, аби зрозуміти, чого я хочу, а чого не хочу — нізащо й за жодних обставин не хочу та й квит.

Я ніколи не збиралася стати моделлю. І я також ніколи не думала, що спроможна закохатися. Я знаю, кохати можна тільки тоді, коли ти вільна, але хто тобі сказав, що я чиясь рабиня? Я рабиня лише свого серця, але в такому разі тягар неволі нести легко й приємно. Я обрала тебе навіть раніше, аніж ти обрала мене. Я поринула у пригоду, що здавалася неможливою, без нарікань прийнявши всі її наслідки — від упереджень, які досі існують у суспільстві, до проблем із моєю власною родиною. Я подолала все, щоб сьогодні бути з тобою тут, у Канні, утішаючись успіхом на чудовому показі мод, знаючи, що це не остання така нагода в моєму житті. Працюючи з тобою, я матиму їх ще не раз.

Подруга лягла з нею поруч і поклала голову їй на груди.

— А наштовхнув мене на ці думки один чужоземець, з яким я познайомилася сьогодні ввечері, коли була там, загубившись у натовпі й не знаючи, що мені, власне, робити. Я запитала в нього, а що він робить на тому святі: він відповів, що втратив свою кохану і приїхав сюди, щоб її знайти, але тепер уже втратив упевненість, що бажає саме цього. Він попросив мене озирнутися навкруги: ми були оточені людьми, твердо переконаними у своїй славі, в тому, що вони переможці. Він сказав: «Вони не розважаються. Вони вважають, що досягли вершини свого успіху, а отже, тепер їм доведеться спускатися. І ця необхідність лякає їх. А про те, що існує ще цілий світ, який можна було б підкорити, вони забули, бо…

— …бо звикли.

— Атож. Вони мають практично все, і їм нема чого прагнути. Усі їхні проблеми розв’язані, проекти схвалені, їхні підприємства процвітають, не потребуючи ніякого втручання у свою діяльність. Тому їм залишається лише боятися перемін, і тому вони мандрують від вечірки до вечірки, від банкету на банкет — аби тільки не залишалося часу думати. Щоб зустрічатися там з одними й тими самими людьми й переконуватися в тому, що все залишається таким, як було. Упевненість замінює пристрасть.

— Роздягнися, — каже їй подруга, аби не сказати нічого по суті.

Жасмина підводиться, стягує з себе сукню й пірнає під ковдру.

— Ти також роздягнися. Й обійми мене. Мені дуже потрібні твої обійми, бо сьогодні мені здалося, що ти хочеш мене позбутися.

Подруга роздягається, гасить світло. Жасмина відразу засинає в її обіймах. Вона ж протягом певного часу змагається зі сном, дивлячись у стелю й думаючи, що іноді дев’ятнадцятирічна дівчина, у своїй невинності, виявляється мудрішою, аніж жінка віком у тридцять вісім років. Атож, попри свій страх, попри невпевненість, яку вона відчуває в цю хвилину, їй тепер хоч-не-хоч доведеться розвивати свою справу. Вона тепер матиме могутнього ворога, Хамід Хусейн, безперечно, використає весь свій вплив для того, щоб перешкодити їй узяти участь у Паризькому Тижні Моди, що відбудеться в жовтні. Спочатку він наполягатиме на тому, щоб вона продала йому свою марку. А що це йому не вдасться, то він спробує дискредитувати її перед Федерацією, сказавши, що вона не дотримала свого слова.

Наступні місяці будуть для неї тяжкими. Але ні Хамід Хусейн, ні хтось інший не знають, що вона володіє нездоланною силою, яка допоможе їй подолати всі труднощі, — любов’ю жінки, яка спить тепер у її обіймах. Заради неї вона готова на все, крім убивства.