Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Єва не говорить нічого. Лише дивиться на море перед собою.

— Я прилетів сюди лише заради тебе. Й нарешті переконався в тому, що все було марно.

Він натискає на спусковий гачок.

Звуку майже не чути, бо дуло було міцно притиснуте до тіла. Куля увійшла куди слід, і серце перестало битися вмить. Попри весь біль, якого вона йому завдала, він не хотів, щоб вона страждала.

Якщо існує життя після смерті, то обоє — жінка, яка його зрадила, й чоловік, що дозволив їй це зробити, — тепер ідуть у місячному сяйві, тримаючись за руки. Вони зустрічають янгола з густими бровами, який пояснить їм, щó сталося, й переконає їх не відчувати ані ненависті, ані злості, адже всім нам рано чи пізно доведеться покинути планету, відому під назвою Земля. І вона їм також скаже, що любов виправдовує певні вчинки, яких люди неспроможні зрозуміти — якщо їм не довелося пережити те, що пережив він.

Єва не заплющила очі, але її тіло обм’якло й упало на пісок. Ігор залишає їх там, де вони впали, йде до скель, ретельно витирає з пістолета відбитки пальців і кидає його в море, якнайдалі від того місця, де вони милувалися повним місяцем. Потім підіймається сходами, натрапляє дорогою на сміттєвий кошик і кидає туди глушник — він так йому й не згодився, музика загриміла саме вчасно.

Габріела підходить до єдиної людини, яку вона тут знає. У ці хвилини гості виходять із зали, де вони вечеряли; оркестр грає музику шістдесятих років, свято починається, люди усміхаються й розмовляють між собою, попри оглушливий гуркіт.

— А я вас шукаю! Де ваші друзі?

— А де твій друг?

— Він пішов, сказавши, що є велика проблема з актором і режисером. Він покинув мене тут, нічого до пуття не пояснивши! Він лише сказав мені, що свята на яхті не буде. Ігор розуміє, в чому її проблема. Він, звичайно, не мав найменшого наміру вбивати актора, яким так захоплювався, намагався подивитися фільми з його участю щоразу, коли мав бодай трохи дозвілля. Але ж його провини в цьому немає — він був лише сліпим знаряддям долі.

— Я вже їду. Якщо хочеш, можу підвезти тебе до твого готелю.

— Але ж свято тільки починається!

— Тоді бажаю тобі добре повеселитися. Я відлітаю завтра дуже рано.

Габріелі треба швидко прийняти рішення. Або залишитися тут, із сумочкою, що напхана пожмаканим папером, де вона нікого не знає, сподіваючись, що якась милосердна душа довезе її бодай до Круазетт, де вона зніме черевики й підійметься по нескінченному схилу до кімнатки, яку ділить із чотирма подругами.

Або прийняти пропозицію цього люб’язного чоловіка, який, певно, має чудові зв’язки, є другом дружини Хаміда Хусейна. Вони, здається, трохи посперечалися, але такі події трапляються мало не щодня, й вони скоро помиряться. Вона має гарантовану роль. Події сьогоднішнього дня виснажили її. Вона боїться, що знову забагато вип’є й усе зіпсує. Самотні чоловіки підходитимуть до неї й запитуватимуть, чи вона сама-одна, чи не бракує їй кавалера й чи не бажає вона завтра навідатися до ювелірної крамниці з одним із них. І всю решту вечора їй доведеться ухилятися від цих набридливих залицянь, намагаючись робити це лагідно, щоб не образити чиєсь самолюбство, бо неможливо вгадати, з ким ти розмовляєш. Адже ця гала-вечеря — одна з найексклюзивніших подій на фестивалі.

— Ні, я поїду з вами.

Справжня зірка має поводитися саме так — вона йде геть, коли ніхто цього не чекає.

Вони підходять до конторки портьє, Ґюнтер (вона забула його друге ім’я) замовляє таксі, і йому кажуть, що їм надзвичайно пощастило: якби вони підійшли трохи пізніше, довелося б вистояти довжелезну чергу.

Дорогою вона запитує, чому він збрехав про те, чим займається. Він відповідає, що не збрехав — у нього справді була телефонна компанія, але він вирішив продати її, бо вважає, що майбутнє за важким машинобудуванням.

А ім’я?

— У російській мові Ігор — ім’я пестливе, зменшувальне від «Ґюнтер».

Габріела щохвилини чекає знаменитого запрошення: «Ходімо чогось вип’ємо перед сном у моєму готелі». Проте воно не надходить; він висаджує її біля дверей її будинку, потискає їй на прощання руку і їде геть.

Оце справжнє виховання!

Атож, сьогодні вона пережила перший щасливий день свого успіху. Перший із багатьох. Завтра, коли вона одержить назад свій телефон, вона зателефонує — коштом абонента, якого викликають, — у містечко під Чикаго й розповість про свої великі новини, попросить, щоб купили журнали, бо там буде фотографія, на якій вона підіймається по застелених червоним килимом сходах разом із актором-зіркою. Вона скаже родичам також, що мусила змінити ім’я. Та коли вони збуджено поцікавляться, а що ж буде далі, вона змінить тему розмови з чисто забобонного остраху завдати шкоди проектові, який ще тільки починає здійснюватися. Вони про все довідаються мірою того, як почнуть находити новини: нікому невідому актрису обрали на головну роль. Ліза Вінер — головна гостя на святі, яке буде влаштоване в Нью-Йорку. Доти нікому не відома дівчина з Нью-Йорка стала великим відкриттям у фільмі Джибсона. Її агент уклав мільйонний контракт з однією з найбільших кінокомпаній Голлівуду.