Галина Тарасюк - Покоївка

– Бо сама таке пережила…

– Ти?

– Я! Дивлячись на свою нещасну матір. Так мій батько знущався над нею, топтав, нищив, доки… доки не знищив. Ви були вчора в нас? Ви бачили? Ви все бачили. Хочете бути схожою на тих двох нещасних? Але ви не доживете до їхніх літ. Він уб'є вас! Не сьогодні-завтра! А я не хочу, не хочу, щоб він знищив вас!

– Твоя мама — та нещасна, прикута до ліжка жінка?

– Яке це має значення?! Вона чи не вона! Ви всі — нещасні, прикуті до його ліжка ідіотки!

– Як ти смієш! Що ти мелеш?!

– Смію! Ще й як! Бо мені осточортіло дивитися на це… скотство!

– Жоржетто, вибач… Мені дуже жаль твою маму, але це не привід втручатись у моє… у наше з Тодором Йоновичем життя.

– А я й не втручаюсь. Я бувала за кордоном — там жінки знають собі ціну. Тому вони й живуть як люди, а не як… скотина! Як моя мама прожила! Її я не встигла врятувати… то хочу бодай вам допомогти.

– Як? Чим допомогти? Плітками?

– Не плітками — фактами!

– Невже? Теж мені адвокат знайшовся!

– Не смійтеся. Бо ви не знаєте, що давно не маєте ані чоловіка, ані цього дому, ані гроша за душею. Що ви давно така ж бідна, як і я. Він відправив за кордон ваших дітей, щоб йому не заважали і не претендували на його заводи і фабрики, а тепер хоче відправити вас, але ще далі –– на той світ. А у вас розуму не вистачає зрозуміти це!

– Замовкни! Бо я викличу міліцію! — такого зухвальства Віорелія Віорелівна не чекала. Хоч слова Жоржетти діткнули її за живе, злили крижаною водою (Боже мій, невже це правда?), але вона не могла йти проти своїх власних правил, хоч би там що. А правила її були прості, як правда: хочеш мати чоловіка, зберегти сім'ю, ніколи не слухай ані пліток, ані порад. Бо ж недарма кажуть: не так тії вороги, як добрії люди.

Замолоду в неї була тисяча причин розлучитись із Тодором, але що б це дало? Осиротила б дітей, зосталася б без кола і двора, та й, врешті, що ліпшого знайшла б серед цих чоловіків? Якогось п'яничку, чи лайдака? Тому мовчала і терпіла. Тому й зараз вибухнула невластивим їй гнівом:

– Геть з мого дому! Щоб твоєї ноги тут не було, паршивко! Порадниця… молоко обітри на губах! Тепер я впевнена, на всі сто відсотків впевнена, що це ти все придумала, що ти все це спеціально затіяла! Ти шантажуєш мене, падлюко! Але скажи, скажи чому? Навіщо? Що хочеш з того мати? Гроші?!

Жоржетта теж, певно, не сподівалась такої реакції від добросердої, примороченої нічною пригодою Віо-Віо-Віорелі, бо, здавалось, подавилася словами, аж гикати почала. А тоді задки-задки і — за двері. І вже за порогом з лютим розпачем вилаялася:

– Та йдіть ви всі до чорта! Подавіться своїми грішми, нещасні!

І тут якась сила протверезила Віорелію. Гнів як рукою зняло, натомість з'явилась холодна і зла цікавість: а що ж то за факти такі знає це підле дівчисько? І чому це я бідна? Земля, кажуть, чутками повниться, і не на порожнім місці… І вона кинулась за Жоржеттою, що тим часом сердито добігала хвіртки.

– Стій! Я кому сказала: стій! Ти живою звідси не вийдеш, доки мені все не розкажеш як на духу!

Жоржетта зупинилась, зло і спокійно спостерігаючи, як насувається на неї озвіріла господиня. Підійшовши майже впритул, Віорелія раптом зів'яла і втомлено сказала:

– Я хочу все знати. Все. Я більше не годна так жити… Якщо ти знаєш правду, залишайся. Я тобі гарно віддячу. А за… вибач. Ти мене дуже, дуже вранила… Якщо це правда?.. Боже, яка я нещасна…

– Вибачте, коли так… я не хотіла, — силувано усміхнулась Жоржетта, ховаючи в очах, як здалося Віорелії, холодну зловтіху.

Жоржетта зосталася. Але розмови того дня не вийшло. Віорелія, зачинившись у спальні, знову дзвонила дочці, синові, але їх не було.

Жоржетта теж не лізла в очі, добряче настрахана вибухом гніву. Сиділа у своїй кімнатці тихо, ніби відчуваючи, що… треба чекати. І дочекалася.

Під вечір покликала її господиня. Наближалася ніч, і Віорелія потерпала, що візит нічного вбивці повториться.

Але покоївка заспокоїла її:

– Не бійтеся! Цієї ночі він не прийде. Він робить собі алібі, чекає, доки ви заспокоїтесь, забудете, втратите пильність, і тоді він… Кажуть, що вбивці обов'язково повертаються за жертвою, яку проґавили за першим разом. Але ваш чоловік помилки не повторить більше. Він вас замовить. Кілеру з колишніх афганців або збіглих чеченців. Знаєте, скільки коштує вбивство на замовлення в нашому райцентрі?

– Господь з тобою! Звідки мені знати! — знесамовитіла від такої інформації ґаздиня.