Алла Рогашко - Крізь безодню до світла

– Так-так, звісно. Прошу!

Макс метушливо забрав зі столу барсетку і сьорбнув схололу каву, про яку геть забув. Тоді уважно подивився на жінку, котра тим часом зручно вмостилася навпроти нього і з незворушним обличчям зосередилася на екрані свого смартфону.

Макс задивився на її ідеальний манікюр, легкі порухи зап’ястка, тонких пальців, правильні контури обличчя, довгої шиї… Цікаво, якщо зараз отак поцілувати її в цю шию, як вона зреагує? Подумав і здивувався своїй думці: чому раптом вона зринула, така божевільна?

Він і далі роздивлявся жінку. Приємно було за нею спостерігати. Від неї йшло приємне тепло. Очі її видавались розумними – мабуть, працює економістом чи бухгалтером. Погляд свідчив про рішучу, впевнену в собі особу, загорнену, щоправда, в ауру відстороненості. Її густе чорне волосся хвилястими пасмами спадало на плечі, затуляючи частину обличчя.

Яке волосся… Подарунок долі!

Жінка відірвалась від смартфону і здивовано поглянула на Макса, котрий безцеремонно розглядав її, забувши про межі пристойності. Погляд її виразно промовив: «Чого, чоловіче, витріщаєшся? Ну, сіла я за твій столик, але невже ти думаєш, що це щось означає?»

Макс знічено всміхнувся і стиснув вушко філіжанки. Жінка чемно всміхнулась у відповідь, загорнула пасмо волосся за вухо і знову занурилась у свій смартфон.

Чоловік зітхнув. Так. Це безнадійно. Та нащо він цій жінці? Їй потрібен хтось більш рішучий, хтось більш успішний і вродливий. Тим паче після такого прикрого провалу в стосунках з Мар’яною він просто не може розраховувати на успіх.

Але її волосся… Він мусить спробувати хоча би щось зробити. Мусить! Бо потім не пробачить собі цієї пасивності.

– Ви завжди тут п’єте чай на самоті чи так сталось випадково? – спитав і подумки вилаяв себе за затерту фразу, яку зронив радше мимоволі, аніж свідомо. Наче спитатись більше не було про що!

Жінка підвела свої очі, сповнені цілковитої байдужості до його персони, проте знову мило всміхнулась (це ж треба, яка чемна, терпляча жінка!):

– Я часто п’ю тут чай. Зазвичай із подругами, звісно. Та останнім часом подруги надто зайняті власним життям, а звичка, знаєте, велика сила.

– Як же мені пощастило, що ваші подруги зайняті власним життям. Тепер ви сидите за моїм столиком, і я маю можливість милуватись вашою красою… – Макс дещо розслабився і щосили користався своєю харизмою, яку вже давно не витягав зі свого арсеналу.

– Дякую… – У її погляді нарешті зблиснула іскра цікавості, вона знову поправила пасмо волосся за вухом – цього разу не механічно, а цілком свідомо.

– Ваше волосся надзвичайне! – вихопилось у нього.

– Лестите. Це вже зайве.

– Я щиро, повірте. Довге красиве волосся – то моя пристрасть ще змалечку, – зізнався раптом Макс. – Моя мама в молодості мала довге густе волосся. Перший мій спогад з дитинства – схилене наді мною обличчя матері та її волосся. Воно пахло духмяними травами і приємно лоскотало моє лице… – Він схилив голову набік. – Тому, мабуть, і люблю довге волосся у жінок. Це моя пристрасть, направду.

Жінка розгубилась від дещо надмірних одкровень незнайомця. Вона дивилася на Макса ще з більшим зацікавленням, навіть якимсь розчуленням від несподіваної відвертості з його боку.

– Дякую. Так, це не лестощі. Я вам вірю.

– Як звуть чарівну незнайомку? – задоволено всміхнувся Макс.

– Христиною.

– Максим. Але ліпше звіть мене Максом. – Він нахилився над столиком. – Можна я його торкнуся?

– Що? – не зрозуміла жінка.

– Вашого волосся. Можна я його доторкнуся?

– Ви мене дивуєте.

– Я сам себе іноді дивую. То можна?

– Так, будь ласка…

Макс поволі підніс руку до обличчя жінки й обережно провів долонею по волоссю, відчуваючи під пальцями м’які й водночас пружні завитки, від котрих повіяло теплом. Од того доторку всередині затремтіло. Йому стало так солодко й добре, що він насилу стримав себе, аби не виказати свого тремтіння.

– Фантастика! – захоплено видихнув він. – Дякую вам, Христино. Це найліпша мить за останні кілька днів, а може, й тижнів.

Макс відкинувся на спинку стільця і мав вигляд справді задоволеної людини.

– Ви цікавий, Максе, – жінка зрештою відклала свій смартфон і взяла до рук чашку; очі її заблищали. – Думаю, після такого інтимного знайомства можна перейти на «ти».

– Згідний. Знаєш, Христино, я тепер подумав: як добре, що в житті є баланс. Останні кілька днів були такими паскудними, що вже й не знав, куди себе подіти і що робити. А тут з’являєшся ти – наче спасіння – і вмить вихоплюєш мене з цього паскудства.