Оксана Забужко - Тут могла б бути ваша реклама [збірник]
Здесь есть возможность читать онлайн «Оксана Забужко - Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.
- Название:Тут могла б бути ваша реклама [збірник]
- Автор:
- Издательство:Array Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр:
- Год:2013
- Город:Харків
- ISBN:978-966-14-6546-5, 978-966-14-7165-7, 978-966-14-7168-8, 978-966-14-7169-5
- Рейтинг книги:4 / 5. Голосов: 1
-
Избранное:Добавить в избранное
- Отзывы:
-
Ваша оценка:
- 80
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
Тут могла б бути ваша реклама [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация
Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.
Обережно! Ненормативна лексика!
Тут могла б бути ваша реклама [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок
Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.
Интервал:
Закладка:
Ми могли б приїхати сюди разом. На суботу й неділю. Ми б зупинилися в маленькому готельчику на майдані, нам дали б номер на другому поверсі – вікном у завулок, де стоїть ветхий приземкуватий будинок із розхитаними віконницями, й геранню (а може, то пеларґонії? ти ж знаєш, я завше їх плутаю…) на підвіконнях, і бабусями, що виходять посидіти на лавочці тихого надвечір’я. Ми могли б на все це дивитися з вікна, а тоді б замовили вино в номер, а може, я б одягла рожеву блузку, ту, з летючими рукавами, і ми подалися б оглядати місто, і я б не сиділа зараз на цьому холодному підмурівку; оглядати місто – це значить блукати крутими брукованими вуличками, між високих парканів і чужих палісадників, шукаючи собору, перепитувати перехожих – той собор, у якому правиться? О-он тудою, навпростець – навпростець, навпростець, заблукати між дворів, де висить білизна на шворках, щось казати незнайомим людям, вийти до собору, вибіленого сонцем, із високими темно-зеленими, як стояча вода, банями – й розсміятися, й зачудуватися: не той-бо, цьому років хіба зо двісті, а ми шукатимемо іншого, справжнього , місто ховатиме його від нас за високими парканами, за білизняною декорацією, за рудими кварталами нових будинків-близнят, і ми, може, вийдемо до нього аж надвечір, проте цей день так і слід було прожити – удвох, щоб знайти…
Гей-гоп, ану годі.
Ат, дай спокій.
Годі, кажу.
…знайти-таки собор, бо інакше його не знайти, він з’явиться нам аж надвечір, той справжній собор – чи то XII, чи ХІ-го століття, Боже мій, мені його ніколи не одшукати, ніколи, ніколи…
Ану цить. Зараз мені цить.
Дай спокій, прошу тебе. Бачиш, свідомість – це наче кімната, в якій ми мешкаємо постійно, тимчасом як у стіні за важкою портьєрою сховано двері, що ведуть до цілої анфілади інших покоїв. Пусти мене, хай я собі трошки погуляю.
Належало, власне, встати, обійти круг огорожі й навіч упевнитися, що собор таки там. Якби ми були вдвох, ми б так і вчинили, я б наважилася знати напевне, а в разі коли його б там не виявилося, ми б подалися його шукати. Це й зараз іще не пізно, електричка на Київ іде аж увечері, ще не пізно, якби на цій стежці зненацька як стій вродився високий чоловік у світлому полотняному костюмі, з твердими, як сіре каміння, очима. І він таки з’являється, й нахиляється до неї, щось криком кричить їй у вухо, й трясе її за плечі – гей-гоп, годі, годі, кажу…
Вона заціпеніло сиділа, оглушена сонячним сяйвом, а проте всім тілом відчуваючи холод підмурівка.
Звідки, власне, їй відомо, що тут доконче повинен бути собор?.. Це він так питає, бере з її руки цигарку, двічі затягується й топче недокурка об стежку. Вона заворожено дивиться туди, де зовсім плоско біліє вчавлений недокурок, насилу відводить очі – а, це ти? Гарно, що ти приїхав, тепер ми зможемо повернутися на майдан, там є невеличка кав’ярня, майже порожня о такій порі, ми сядемо за столика на терасі й замовимо крижаного пива, можна буде навіть увімкнути музичний автомат, я ж знаю, як ти любиш музичні автомати, тільки в таких малих містечках їх і можна слухати, де грають пісеньки десятилітньої давности – наче зупинився час, і я знову дівчатко в куценькій спідничці, котре втекло з уроків на перше побачення, я повернулася у своє рідне місто, бо ж рідні міста на те й існують, щоб до них повертатися, хіба ні? Моє рідне місто, щоправда, було трохи інакше, зате в ньому теж був собор, величезний, вибілений сонцем собор, із золотими банями в терпко-синьому небі – як той, що його ми підемо шукати… Але він не слухає її, він нахилився до неї й увесь час, поки вона говорить, щось питає, повторює одну й ту саму фразу, дедалі настирливіше, немов крізь сон долинає до тебе телефонний дзвінок – ага, це він хоче знати, звідки їй відомо про тутешній собор, ой Боженьку, та мені ж нічого й не відомо, якби я щось знала насправді, хіба б сиділа тут, на цьому холодному підмурівку, втиснувшись плечима в чавунну решітку, гей-гоп, ану годі, чуєш чи ні?!
Вона закурила другу цигарку й саме цієї миті відчула, що ззаду, може, навіть з-за дерев, – хтось за нею стежить. Спокійно, наказала вона собі, не озиратися, бо оте напевне встигне сховатись. Від напруження їй заболіла шия. Страшно, що так бувало завжди, коли вона пробувала відхилити портьєру, яка ховає двері до інших кімнат – завжди з’являлося оте і вже не спускало її з ока – ні в натовпі, ні в її власній квартирі, так що не можна було думати ні про що інше, вона дерев’яніла від жаху, боячись озирнутися й побачити оте насправді; мені, мабуть, час додому, сподіваюся важливого дзвінка – ви завжди рано нас залишаєте – даруйте, але я таки більше не можу – і вона таки більше не могла, подавала вусебіч руку на прощання, тицяла її просто в штивно напрасовані вилоги чоловічих костюмів, назустріч рухомим черевам, що надимали сорочки, ледве тримаючись на підтяжках; дотики, холодні й гарячі, липкі й по-жаб’ячому осклизлі, назбирувалися їй на руці; потім іще жіночі обличчя, спітнілі, блискучі, з чорними лапатими слідами од туші під очима, запахи парфумів множилися, накладаючись один на одного – до зустрічі, люба, дякую за товариство – був чудовий вечір – усього найкращого – останню чарочку, останню, на коня, а подайте-но там хто! – за творчість! – дякую – дякую – нумо всі разом: ти – ти-ги ж мене підманула; вона виривалася з душного темно-гранатового напівмороку ресторану, оте не спускало її з ока, він виходив слідом за нею, високий, з очима твердими, як сіре каміння, – нащо справді так рано тікати, тож усі ці люди зібралися тут задля тебе. Візьми таксі, вищербленим голосом просила вона, візьми таксі й їдьмо до мене; в таксі ставало легше, з ним узагалі було легше, з ним і зараз було б не так, я б наважилася обійти круг огорожі й знати напевно, є там собор чи нема, але що я вдію, коли він зараз далеко і, напевно, спить з якоюсь гладкою бабою, йому завше припадало до смаку рубенсівське жіноче м’ясиво – попри всі мої монологи про красу, попри всю мою бісову графіку, отож я й тут нічого не зуміла в ньому змінити, а що я взагалі зуміла в ньому змінити, а що я взагалі зуміла змінити в цьому світі?.. Отак і зараз: собор або є, або його нема, я можу це знати або ні, але будь-що змінити мені несила, і те, що в моєму рідному містечку був собор, не має жодного значення. Трохи, здається, відпустило, трохи розслабилися м’язи на шиї, це тому, що я опустила важку портьєру на дверях і повернулася до тісної кімнатчини, де мешкаю постійно, тепер тільки пригадати б, о котрій годині відходить звідсіля електричка на Київ, там на мене чекають справи, безліч справ, задавнене видавниче замовлення, вони всі чомусь хочуть, щоб я ілюструвала їхні паскудні книжки, що геть скидаються одна на одну, я входжу в моду, аякже, ось зараз підведуся й піду глянути на собор, може, це єдине, чого мені справді хотілося всі ці роки, я ж задля цього й приїхала сюди, невже ти не розумієш?… Чоловік у світлому полотняному костюмі, з твердими, як сіре каміння, очима, знову нависає над нею, це ще не все, йому ще щось хочеться знати, йому завше що-небудь кортіло знати – і звідки їй відомо про собор, і нащо було так рано залишати вечірку, і чому на його портреті вона відокремила йому від голови вуха – як дві довгасті плавучі мушлі, і ще багато всіляких речей. Коли він говорив, оте відступало, він питався, сподіваючись почути відповідь, отож коли він говорив, вона починала вірити, що колись і справді спроможеться знайти відповідь, а раз так, то можна ходити на всі їхні збіговиська, слухати їхні настанови, усміхатися в дрижачі, як холодець, другі підборіддя тих, що мали вже по кілька персональних виставок, і безупинно дякувати, і робити однакові ілюстрації до їхніх однакових книжок, а влітку можна буде поїхати удвох на південь – і, можливо, написати кілька акварелей. На одному з таких збіговиськ вона побачила Того, чиї репродукції, вирізані з кольорових журнальних вкладок, ще дівчатком ховала на уроках у парту, коли наближалася вчителька, могла дивитися на них упродовж цілого дня, Той був здавався їй чимось потойбічним, менш реальним, аніж підпис під картиною, а тут таки побачила на власні очі – Той сидів під стіною, схожий і несхожий на всі свої портрети в довідниках, зсутулений, у сірому домашньому светрі, й обертав у долонях порожню склянку. Ви сміливо починаєте, сказав їй Той, коло нього на столику стояла почата пляшка коньяку, сміливо починаєте – і все, бо що тут ще скажеш; доти їй гадалося, що найважливіше – почати, і от зненацька стало ясно, що почати – це всього лише почати, Ви сміливо починаєте, казав Той, повернувши до неї брезкле обличчя, що, здавалось, ось-ось обвалиться, наче вогка штукатурка, – сміливо починаєте, я справді сміливо починала, але ти цього не пам’ятаєш, тебе тоді не було зі мною – а коли, власне, ти зі мною був? Мені ж так хотілося приїхати в це містечко удвох, у готельчику на майдані нам дали б горішній номер, де ми кинули б речі нерозпакованими й рушили блукати крутими брукованими вуличками, шукаючи собору, того навісного собору, що його мені ніколи не знайти самій, гей-гоп…
Читать дальшеИнтервал:
Закладка:
Похожие книги на «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]»
Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.
Обсуждение, отзывы о книге «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.