Може, й справді – раби не повинні родити дітей , питає вона себе, мляво втупившись у вікно: вночі впав перший сніг, але тепер розтанув, і тільки вітрові шиби припаркованих уздовж хідника авт біліють телячими лисинками. По хіднику пританцьовуючою ступою бреде негр у яро-червоній куртці й синій бейсбольній кепці, сховавши руки в кишені: похолоднішало. Бо що є рабство, як не інфікованість страхом, – вона підсовує під лікоть розгорнутого блокнота, напівсписаного такого ґатунку афоризмами, від яких – ні тепло, ні холодно, як у підручнику з формальної логіки. Рабство є інфікованість страхом. А страх убиває любов. А без любови – і діти, і вірші, й картини – все робиться вагітне смертю. П’ять балів, дєвушка. You have completed your research. [65] Ти скінчила своє дослідження.
Леді й джентльмени – ні, наразі тільки леді, точніше, одна леді: Донна зі східноєвропейських студій, одна з небагатьох, із ким ти за цей час заприязнилась, рослява напівірландка-напівслов’янська мішанка, досить приємне для ока поєднання: пшеничне волосся, теплі карі очі, високі вилиці, шкіра, притрушена дрібною зерню ластовиння, як добре пропечена булочка кмином, – в університетському буфеті, де ви умовилися на ланч, курити заборонено, і Донна, допивши з паперового кубка ту гарячу темно-буру рідину, яку американці чомусь називають кавою, тут-таки запихає в рота жуйку: сублімація курива. Це ремигання в неї виглядає цілком симпатично, може, тим, що Донна багато й щиро сміється, і від того враження, наче цілий час розсмаковує щось смішне. Дисертацію вона пише про ґендеризм у посткомуністичній політиці: її не на жарт цікавить, чому в тій політиці не було й нема жінок, – запитання, що незмінно заганяє тебе в глухий кут, скільки б тобі його не ставили західні інтелектуали (блін, ну звідки мені знати?). Здається, Донна підозрює, що тут корінь усіх наших проблем: як усі феміністки, вона певна, що men are full of shіt, [66] Мужчини лайна варті.
іно дай їм волю – починаються війни, концтабори, голод, розруха, відключають гарячу воду й електроенергію, а факультету знов урізають кошти на цей рік, і справа з її докторатом затягується. Отож твою історію Донна бере – не те що до серця, а, здається, відразу собі до течки. Леді й джентльмени, я продовжую.
Що-о?! – рвучко подається наперед Донна, аж її пшеничні патлі, зметнувшись, спадають у глибокий виріз светра.
Як?! – обурюється Донна, – як таке може бути? Як узагалі можна так поводитися з живою жінкою?!
О, май! – скрушно хитає головою Донна, з цілком непритаманною їй господарністю розгладжуючи долонями по стільниці невидиму скатертину: жест, що видає цілковиту розгубленість, брак коментарів. Ні, вона також мала проблеми з своїм останнім бойфрендом, але щоб таке!..
Слухай, – каже Донна, й обличчя їй випогоджується спокоєм знайденого рішення: looks lіke the guy іs severely sіck, don’t you thіnk so? [67] Тобі не здається, що хлоп просто серйозно хворий?
Короткий курс психоаналізу, шлях до душевного здоров’я: знайти причину, і проблема зніметься сама собою. Чому досі нікому не спало на думку, що те саме можна б проробляти й з народами: пропсихоаналізував гарненько цілу національну історію – і попустить, як рукою зніме. Література як форма національної терапії. А що, not a bad іdea. [68] Непогана думка.
Шкода, що в нас, власне, нема літератури.
Я тільки одного не розумію, – осудливо каже Донна: тут уже явно зачеплено підвалини її світогляду. – Я не розумію, чому ти це все терпіла? І mean, в ліжкові? Чому відразу не сказала: ні?
Концептуальний підхід: боротьба жінок за свої права.
Що я можу тобі на це відповісти, Донцю? Що нас ростили мужики, обйобані як-тільки-можна з усіх кінців, що потім такі самі мужики нас трахали, і що в обох випадках вони робили з нами те, що інші, чужі мужики зробили з ними? І що ми приймали й любили їх такими, як вони є, бо не прийняти їх – означало б стати по стороні тих, чужих? Що єдиний наш вибір, отже, був і залишається – межи жертвою і катом: між небуттям і буттям-яке-вбиває?
Вкинувши до сміттєзбірні послідки ланчу – пластикові таці із зужитим паперовим начинням, кубками й тарілками в яскравих соусних плямах – соя, кетчуп, гірчиця, сливовий джем (цинобра, кармін, вохра, умбра), – як декоративні палітри з театрального реквізиту (місце першої дії – майстерня художника, місце другої дії – квартира в student dorm, [69] Студентському гуртожитку.
третю дію скасовано з технічних причин, квитки не повертаються, молитви не вислуховуються), – вони прошкують до виходу, Донна штовхає скляні двері, короткий спалах морозного повітря радісно засліплює легені, котяться авта, проходять, сміючись, хлоп’яки в спортивних куртках з емблемою університету, горить угорі тривожне, електрично-синє небо, і високий, схожий на обкутаного коцом Леонардо да Вінчі, в розмаяних сивих космах жебрак на розі простягає до них пластикову чашку з-під кока-коли, побрязкуючи дріб’язком: «Help homeless, ma’аm!» – «І’m homeless myself», [70] Поможіть бездомним, мем! – Я сама бездомна.
хитає вона головою: не до нього – в простір.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу