Джоджо Мойес - Після тебе

І я теж відпустила кульку.

Чоловік у лососевого кольору сорочці їв уже четверту данську булочку, товстими пальцями запихаючи в рот шматочки, вкриті глазур’ю. Запивав він їх холодним світлим пивом.

— Сніданок чемпіонів, — пробурмотіла Віра, проходячи повз мене з тацею, повною склянок. Вона скривила обличчя, наче її от-от знудить. Я потай зраділа, що мені більше не доводиться мити чоловічі туалети.

— Гей, Лу! Що тут треба зробити, щоб отримати нормальне обслуговування? — Недалеко від мене на барну стійку схилився тато, роздивляючись різні сорти пива. — Мені продадуть пиво без талона на посадку?

— Тату…

— Джозі, може, гайда в Аліканте? Що скажеш?

Мама штовхнула його в бік.

— Треба запланувати цього року. Точно.

— А тут не так уже й погано, — зауважив тато. — Якщо не брати до уваги, що ви пускаєте дітей у паб.

Тато озирнувся на молоду родину, яка чекала на свій затриманий рейс за столиком, заваленим лего та родзинками. Туди ледь помістилися дві чашечки кави.

— Сонечко, то що порадиш? Чим мені промочити моє старе горло?

Я кинула оком на Річарда — той прямував у наш бік із планшеткою в руках.

— Тут усе хороше, тату.

— Крім вашої форми, — не витримала мама, роздивляючись коротеньку люрексову спідницю на Вірі.

— Це наказ адміністрації. — Річардові вже двічі довелося вислуховувати мамині промови щодо об’єктифікації жінок на робочому місці. — Я тут не маю права голосу.

— Річарде, а стаут [53] Темний ель. у вас подають?

— У нас є «Murphy’s», містере Кларк. Схоже на «Guinness», але я не такий знавець, як ви, тому мені важко судити.

— А я й не знавець, синку. Якщо написано «пиво» і воно тече — то згодиться.

Тато прицмокнув губами, розглядаючи кухоль, який я поставила перед ним. Мама своїм «світським» тоном замовила кави. У Лондоні вона всюди тепер розмовляла, наче поважна особа, якій демонструють нову виробничу лінію: «Це у вас лат-те? На вигляд чудове. Яка розумна у вас машина».

Тато поплескав стілець біля себе.

— Присядь, Лу. Давай. Я хочу пригостити дочку.

Я глянула на Річарда.

— Мені каву, тату. Дякую.

Ми з мамою мовчки сиділи, поки Річард нас обслуговував. Тато явно почувався як удома — хоча він так почувався в будь-якому пабі: відкинувся на стільці, наче в домашньому кріслі, та кивав усім, хто заходив. Тверда поверхня стійки та наявність дозаторів для алкоголю відразу робили будь-яке приміщення його рідною домівкою. Він ані на міліметр не відходив від мами — постійно тримав її за руку чи плескав по коліну. Узагалі останнім часом вони зовсім одне від одного не відходили — хихотіли, як підлітки, і шепотілися. Мерзенне видовище, як казала Тріна. Вона навіть зауважила, що було краще, коли вони зовсім одне з одним не розмовляли.

— У суботу мені довелося спати, заткавши вуха. Тільки уяви! За сніданком дідусь був шокований.

За вікном невеликий пасажирський літак сповільнив швидкість і почав під’їжджати до терміналу. Чоловік у світловідбивному жилеті скеровував його жестами. Мама уважно стежила за процесом, тримаючи на колінах сумочку.

— Томові би тут сподобалося. Думаю, ми б його весь день від вікна не змогли відірвати, правда ж, Бернарде.

— Ну, він може приходити — вони ж тепер недалеко живуть. Тріна зможе привозити його сюди на вихідних. І я з ним приходитиму, якщо пиво таке смачне.

— Дуже мило з твого боку дозволити їм переїхати у твою квартиру. — Мама стежила за зльотом літака. — Для Тріни це неабияка допомога з її зарплатнею зараз.

— Зараз це розумне рішення.

— Ми сумуємо за нею та Томом, але ж вони не можуть жити з нами завжди. Люба, вона дуже тобі вдячна. Навіть якщо й не показує цього.

Мені було все одно, чи показує вона свою вдячність. Коли вони з Томом увійшли у квартиру з усіма своїми речами та постерами (тато ніс пластиковий ящик із Томовими автоботами та предаконами), я зрозуміла, що тепер Віллові гроші, витрачені на цю квартиру, не змарновані.

— Річарде, Луїза казала вам, що її сестра житиме поблизу?

Мама чомусь керувалася припущенням, що в Лондоні всі навколо їй друзі, тому мають бути в курсі всіх змін у родині Кларків. Уранці вона хвилин десять давала Річардові поради щодо маститу його дружини і не бачила ніяких причин не заїхати до нього, щоб познайомитися з дитиною. Марія з туалету в тому готелі за два тижні збиралася приїхати до мами на чай у Стортфолд разом зі своєю дочкою. Так що насправді в такому маминому сприйнятті не було нічого поганого.