Джоджо Мойес - Після тебе

Члени групи обмінялися ніяковими поглядами та посмішками — здавалося, ніхто не наважиться сказати ані слова. Потім Фред ступив крок уперед, розправив хусточку в кишені на грудях і трохи вирівняв спину.

— Джиллі, я хочу подякувати тобі. Ти була просто неймовірною дружиною — і ті тридцять вісім років я був найщасливішим чоловіком у світі. Кохана, я щодня сумуватиму за тобою.

Потім він дещо ніяково відступив назад, і Дафна самими губами прошепотіла:

— Дуже мило, Фреде.

Потім поправила свій шовковий шарф та вийшла вперед:

— Я б хотіла… вибачитися перед Аланом. Ти був дуже добрим чоловіком. Шкода, що ми не могли бути чесними одне з одним у всьому. Шкода, що я не змогла допомогти. Сподіваюся… сподіваюся, що, хай би де ти зараз був, ти знайшов собі там хорошого друга.

Фред поплескав Дафну по руці.

Джейк потер шию, ступнув на крок уперед, почервонів та повернувся до свого батька.

— Мамо, ми обидва сумуємо за тобою. Але ми стараємося. Не хвилюйся за нас.

Батько обійняв його, поцілував у маківку та на мить щільно заплющив очі. Вони із Семом обмінялись усмішками, в яких було розуміння.

Потім декілька слів сказали Лінн та Суніл — вони не відводили очей від неба, намагаючись приховати сльози.

Вільям не став говорити — просто поклав долу білу троянду. Зазвичай такий говіркий, цього разу він просто подивився на неї та відійшов назад — з обличчя важко було зрозуміти його почуття. Наташа коротко обійняла його, а він гучно глитнув та обхопив себе руками.

Марк глянув на мене. Я відчула, як Сем узяв мою долоню у свої руки.

— Я пас, — похитала я головою. — Можна Лілі краще скаже декілька слів?

Лілі, покусуючи щоку, вийшла вперед, дістала якийсь аркушик та проглянула свої записи. Потім, схоже, передумала та зібгала його в кульку.

— Гм… Я питала в Луїзи, чи можна мені дещо сказати, незважаючи на те, що я не була у вашій групі. Насправді, я взагалі не знала мого тата і не мала можливості з ним попрощатися. Шкода, що я навіть не була на його похороні. Тому, може, я зараз скажу декілька слів, бо думаю, що пізнала його трохи краще за цей час. — Вона нервово посміхнулася та прибрала пасмо з обличчя. — Вілле. Тату. Коли я вперше дізналася, що ти мій справжній батько, я страшенно збісилася. Я сподівалася, що мій батько буде мудрим красивим чоловіком, який мене всього навчить, захистить, поїде зі мною в цікаві місця… А виявилося, що мій батько — злий каліка у візку, який наклав на себе руки. Але завдяки Лу та її родині за останні дні я зрозуміла тебе, тату. Я завжди буду жаліти й трохи сердитися, що не встигла з тобою познайомитись, але я хочу подякувати тобі. Ти дуже багато мені дав — хоч і сам про це не знаєш. Думаю, я багато в чому на тебе схожа — і не завжди в хорошому. У мене твої блакитні очі та каштанове волосся, відраза до спредів «Марміт» [52] Британська марка спредів із насиченим смаком, дуже солоних. , любов до складних гірськолижних трас… ну й нестабільний настрій — це вже не моя думка, а інших людей. — Почувся сміх. — Але найголовніше: ти дав мені родину, про існування якої я навіть не знала. І це класно. Бо, якщо чесно, справи в мене були кепські до їхньої появи в моєму житті, — напружено всміхнулася Лілі.

— Ми раді, що ти з’явилась у нашому житті, — вигукнула Джорджина.

Пальці Сема сильно стисли мою долоню. Йому б не треба було довго стояти, але сідати він відмовлявся: «Я ж не якийсь інвалід!» Я поклала на нього голову та спробувала позбутися клубка в горлі.

— Дякую, Джи. Так ось. Вілле. Тату, не буду продовжувати цю нудятину, бо дитина скоро розплачеться, і настрій у всіх точно впаде. Так що — спасибі тобі від твоєї дочки… я люблю тебе і завжди сумуватиму. Сподіваюся, що якщо ти мене бачиш, то ти за мене щасливий. І щасливий, що я є. Бо це ж наче ти теж ніби тут є, правда? — Її голос зірвався, і очі вмить заповнилися сльозами.

Вона глянула в бік Каміли — та ледь помітно їй кивнула. Лілі шморгнула носом і знов підняла підборіддя.

— Ну що, може, відпустимо кульки?

Почулося загальне зітхання та човгання ніг. Члени групи підтримки зібралися навколо кульок та почали шукати окремі нитки, тихенько щось обговорюючи.

Лілі з білою кулькою першою вийшла вперед. Вона підняла руку — а потім, наче ледь не забула, зірвала крихітну блакитну квіточку та прив’язала на нитку. Потім знов підняла руку, на мить завагалась — і відпустила кульку.

За нею був Стівен Трейнор. Делла ніжно тримала його за руку. Кулька Каміли теж злетіла в небо. Потім Фред, Суніл. Потім Джорджина — тримаючи за руку матір. Потім моя мама, Тріна, тато — він гучно висякався в хусточку. Потім Сем. Ми всі мовчки стояли й дивилися, як вони одна за одною злітають у небесну блакить, стають маленькими і десь далеко зникають.