Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть

- Нащо тобі «БТ», коли ти «біломор» смалиш, - замислився вголос старшина. - Не інакше, якийсь інтелігент до гурту затесався… що ще взяли?

- Три буханці хліба і пів батона ковбаси. Собі на сніданок залишили.

- Більше нічого?

- Нічого.

- Тоді - тихо всім! Баби, я кому сказав? Цитьте! Чи ви хочете за все вкрадене самі заплатити?

Погроза подіяла. Старшина, уважно вслухаючись, закрутив головою. Потім вказав пальцем у бік Смородинки:

- Чуєте?

Ми нашорошили вуха. Пустотливий ранковий вітерець приніс із найближчого гайка фрагмент хорового співу:

- Мати, мати, стала коло хати, а навкруг в диму село…

Від такої наруги над шедевром композитора Шашкевича ми остовпіли. І тільки старшина не втратив гумору:

- Наші люди. Не блатняк. Патріоти. Пішли брати їх, поки тепленькі… гей! Собак заберіть у машину! Тут по-чесному крали.

- А раптом опір вчинять? - стривожився вже на ходу хтось із підвідділу.

- Їх троє, - відмахнувся старшина, - двоє несли по ящику горілки, третій цигарки, кільку і хліб. Одну ходку зробили. Пили, либонь, усю ніч. Зараз поправляють здоров’я. Тікати не в змозі, опору чинити теж не встануть. Навпаки, запропонують з ними випити. Я ж кажу - по-чесному крали.

І тільки наступного дня я згадав, де я чув цей оригінальний вислів: красти по-чесному. У того з Толстих, котрий дзеркало російської революції. Ну, щодо мене, то це зрозуміло, а от звідки старшина такий обізнаний? Невже лише прикидається недовченим?

За повсякденними клопотами і не помітив, як закінчилося літо. На самому початку осені мене викликав Генерал. До того рідна Управа жодного разу не цікавилася моєю долею навіть по телефону. У свою чергу я дотримав слова і не показувався на Богдана, не дзвонив і взагалі не мав поняття, як там справи з отою прокурорською п’явкою. Тому виклик до Шефа мене стривожив. І небезпідставно.

Генерал виглядав заклопотаним - і це був кепський знак - але не злим, що трохи заспокоїло. Не обриваючи, вислухав до кінця мій статутний рапорт щодо мого прибуття, згідно з його наказом - і лише потім подав голос:

- Сирота, минулого разу я тебе не розпитав, що ж такого ти наговорив на Різницькій, але прокурорша чомусь цього забути ніяк не може.

Я навіть не зморгнув:

- Поняття не маю, товаришу генерал, яка муха її вкусила. Ми спокійно, по-колежанському обговорили тонкощі розподілу повноважень між нашими відомствами у світлі останніх постанов пленуму союзного Верховного Суду.

Генерал підозріло примружив око:

- Обговорили, кажеш. По-колежанському? Хотів би повірити. Але не виходить. Так от, внутрішнє розслідування ми завершили на твою користь.

- Велике спасибі, товаришу генерал.

- Не мені, а експертам. Вони розкопали в заводській поліклініці за передостаннім місцем роботи «партизана» його медичну карточку. Виявляється, у цього типа якась рідкісна патологія судин. Навіть якщо його комар вкусить, нажене фінгал, як від джеба правою на боксерському рингу.

- І я теж дивувався. Ніхто його не бив, я тільки випадково ліктем зачепив. А прокурорша одразу: пиши пояснення про незаконні методи допиту!

- Не скачи, Сирота, танців не буде. Це сучило повернуло наше пояснення і написало нову скаргу, вже на мене особисто. Що я, мовляв, покриваю грубі порушення соцзаконності і так далі.

- Товаришу генерал, вона, вибачайте, хоч розуміє, на кого «туп» ногою робить? Ви ж не просто начальник столичної міліції, а ще й заступник міністра!

- Ну, понесло дурну бабу, як ту кобилу, котрій шлея під хвіст втрапила. Але це ще півбіди. Конторські у казочку про дерев’яний карабін не повірили.

- От бачите - я ж казав!

- Не перебивай. Не повірили, але тиснуть на нас. Мовляв, знайдіть, доки він ще якомусь ударнику п’ятирічки до рук не втрапив.

- То може я сам того карабіна з дерева виріжу і їм принесу, щоб заспокоїлися?

- Сирота, тобі не вирізати з дерева, а нарізати звідси треба! І якомога швидше. Туди, де міська прокуратура влади не має.

- То про що мова? Дайте мені відпустку, я зашиюсь десь у гори Саяни… чи аж на Камчатку.

- Кому що, а брудному лазня. Це ж падло тебе в розшук оголосить. Тобі воно треба - через увесь Союз в наручниках під конвоєм до Києва вертатися?

- Так, дістала вона нас, товаришу генерал, як той Мауглі з анекдоту.

- Ну, нічого. Повторне службове розслідування влаштувати доведеться. Тоді вона не зможе ордер на твоє затримання виписати. Але… ти знаєш, капітане, що на всяку хитру гайку є свій болт з лівою різьбою? Так от, у нас на твою міську прокуроршу, щоб ти знав, є Республіканська Прокуратура. І одна велика людина звідти має до нас прохання. Їй залежить. А це важливо, в першу чергу - для тебе. Так співпало. Я поважаю товариша з Республіканської Прокуратури, товариш прокурор поважає мене і ми обидва, як каже Райкін - поважані люди. А тобі, Сирота, знову пощастило. Поїдеш у термінове відрядження, як писав Зощенко, до глибокої провінції. Ось тобі телефон, дзвони, домовляйся про зустріч.