Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Він надто молодий і слабкий – він ніколи не скривдить.

І так хочеться відкрити йому лице...

...простягти до нього руки...

...танцювати під дрібними, як іній, крапельками...

...кричати й плакати...

...аж доки він не закінчиться...

Спливали слова в його голові...

Покритою росою стежиною вони повертались до фургончика. В повітрі плавали краплини дощу. Пара осідала на шкірі, робила її вологою й розм’яклою. Вони мовчали. Чулось лише ,,чвакання” під ногами. Десь поблизу знаходилось болото: на ранок жаби сильно розквакались. Христина була майже впевнена, що одна з них зараз посміхається.

Всі жителі готелю спали мертвим сном. Знадвору інколи можна було почути чиєсь підхропування. На стоянці біля готелю все також було тихо.

Вони підійшли до фургончика й глянули за скло на заднє сидіння – Емона ,,відрубилась” від трьох з половиною пляшок пива і тепер пускає слину, далеко закинувши назад голову. Чорний Ворон підніс пальця до уст, на що Христина легко кивнула.

Він обережно розкрив двері фургончика. Пустив спочатку дівчину, щоб вона вмостилася на сидіння попереду. Потім тихенько, щоб не хлюпнуло об стінки, підсунув каністру за звисаючу ногу Емони, щоб складалося відчуття, ніби вона там споконвіку стоїть. За тим заліз сам, з такою самою обережністю прикрив двері і влігся на місці водія. Христина штурхає його в плече. ,,Що далі?” – беззвучно питає вона. – ,,За сигналом.” Він показує їй долоню й починає відлік.

Три...

Інша рука протягується до ледь причинених дверей.

Два...

Рука відтягує двері, наскільки він може вигнутись.

Один...

Гучний хлопок – Емона стрепенулась, а вони прикидаються, ніби весь цей час спали.

Хто?.. Що?.. Коли?.. Як?.. ЩО В БІСА СТАЛОСЬ???

Чорний Ворон повертається, починає протяжно позіхати. Глянувши на нього, Емона також позіхає.

А хіба щось сталось?

Що за гул? – допитується вона.

Який гул?

Ти спеціально? ЩО ЦЕ ЗА ШУМ?!

По-перше, заспокойся, в твоєму віці нервувати шкідливо. По-друге, чого ти так підскочила? Дунув вітерець, з дерева зірвалась гілляка й грохнулась комусь на машину. Що за паніка?!

Справді?

Він кивнув і для переконливості ще раз позіхнув.

Тоді чому не чутно сигналізації? Га?

Де в запорожця візьметься сигналізація? Кому він взагалі потрібен?

А звідки ти знаєш, що то був запорожець?

Питання в лоб.

Сигналізації не чутно.

Емона присіла й спробувала трішки заспокоїтись. Терла лице руками, ніби це гарантувало їй стовідсоткове пробудження. Раптом вона зупинилась і окинула обох все ще сонним оком.

А ви тут і були?

Чорний Ворон й Христина на мить глянули один на одного, мовляв, що вона верзе, й знову спрямували погляди на Емону.

Так, ми ночували тут, – відповіла Христина. – А що?

Я не пам’ятаю, щоб ви повертались...

Ми прийшли відразу після того, як ти заснула, – підхопив він.

Це ПИВО мене так відрубило?

Він звинув плечима.

Тобі видніше.

Гаразд, припустимо. До речі, де ви були?

Ходили зливати бензин.

Де він?

Каністра в тебе під ногами.

Чому вдвох?

Це допит?

Ні.

Я слідила за тим, щоб Чорного Ворона ніхто не застав, поки він зливав бензин, – встряла Христина.

Хлопець схвально клацнув пальцями.

Мені байдуже, чим ви вдвох займаєтесь. Я хочу додому. Все, йду вмиватись.

Емона вийшла й попрямувала в бік готелю.

Гра ради гри, – пояснив Чорний Ворон, перш ніж вона встигла про щось запитати.

Вони майже не говорили. Обмінялись раз-двічі примітивними фразами, а весь інший час мовчали. Кожен з них передчував щось грандіозне, водночас трагічне й несподіване.

Чорний Ворон боявся цього моменту. Його трусило від однієї думки, що скоро її не буде поруч. Він не хоче, аби вона йшла! За цей час вона стала його усім. Якщо вона зникне, його вже ніхто не буде розуміти. Навіщо йому таке життя? Сам він не виживе...

Чим ближче вони наближались до Індлеса, тим більших розмірів досягала його паніка та істерика. Аби не подавати вигляду, він намагався тихо й глибоко дихати – начебто нічого, жити можна. Його манив кожен поворот в сторону. Йому хотілось, аби скінчився бензин, проте лічильник показував повний бак. Побачивши здалеку обриси міста, він відчув спустошення. Глянув у бік – вона ще тут, а йому вже боляче.