Марія Матіос - Москалиця

У п'ятницю Северина ніколи не прала, не золила, не причиняла тісто й не пекла хліб, не чесалася, не мила голову, не мастила припічок і не співала.

Через отой дурний людський поголос про щезника на неї косо дивилися сільські ґаздиньки на службі Божій, відступаючи від Северини, як від скаженої. А вже як занадилася в хату гадина...

Боже твоя воля!

Нібито, коли в хаті живе злодій, насильник чи інший людський кривдник, то ліпше, ніж жива твар.

Але хіба годен щось розумне розказати тому, хто не має наміру слухати?!

І тоді котроїсь неділі Северина твердо собі сказала «ні»! Вона цілу Божу неділю колінкуватиме в молитві перед образом Божим у своїй хаті-стайні, але більше ніколи не піде молитися між люди, де тебе протикають очима, ніби Каїн Авеля вилами. Де осудно шепчуть твоє ім'я замість славити ім'я Господа.

Вона проситиме Бога тихо.

Наодинці.

Леліючи й пестячи його ім'я.

І випрошуючи в нього прощення за вчинені і не вчинені провини.

Вона би всіх була цьому вчила. Та нема кого вчити. Одна Іванка Борсукова випитувала в неї

всі її знання, слухала та запам'ятовувала — не боялася, як інші, москалиці.

І добрий Господь у тяжку хвилину поміг Іванці.

Але то не до теперішньої згадки й розказу.

...ЯКОЇСЬ ДНИНИ того непевного часу Северина молилася коло каплички в Нижньому Лустуні, коли з недалекого подвір'я Івана Чигрина жіночий голос заголосив так, нібито з хати виносили мерця. Северина могла туди не йти й не питати: знала — настала черга й за Чигринами. Аякже. Двоє синів — у лісі. їх тато Іван не вернувся з Бухаресту з воєнної мобілізації, коли ще румун був союзником німця. Казали, пропав безвісти. А москаль тому не вірив. І урядовому паперові, що сповіщав про Іванову пропажу в Бухаресті, не вірив. Лишилася мама Софія, обкладена п'ятьма малолітніми дітьми, та її свекор Петро.

Северині від каплички добре видно: стоїть посеред двору, ридаючи, мовчазна Софія з двома дітьми на руках, а троє, й собі плачучи, тримаються за її спідницю. Дід Петро, зігнутий у дугу, махає ковінькою перед очима двох офіцерів. А один з них кричить швидше збирати речі.

І знов велике серце забилося в Северині. Діти! Навіть малі діти не пом'якшують серце цих мисливців на людей! То, може, краще, що вона їх не має — дітей?! Бо як боронити дітей у такі часи???

Сьогодні прийшли за Чигринами.

Завтра прийдуть і за нею. Не біда, що в неї нема нікого. Доста того, що її хата на безлюдді, під самісіньким лісом.

І тієї ночі її осінило.

Боже!!!

Як вона до цього не додумалася раніше?!

Таку велику голову має — а додумати не додумалася?!!

...СЕМЕН ДУДКА з лісу прийшов по мазь і трави рівно так, як договорювалися. Точніше, Северина сама прийшла до нього під розчахнутий явір над своєю хатою, коли вчула одночасне пугикання сови й вовче виття. І так три рази без перерви.

Неговіркий Семен цієї ночі був якийсь інакший. Заговорив майже одразу, лиш тільки узяв до рук принесені ліки:

— Давай, москалице, бігом кажи, який тут лік від чого. Бо мушу йти: ранених багато, а доправити до них доктора не можемо. Ці пси перекрили всі підходи до бункера зі шпиталем. Хлопці загнивають живцем. І ще одно... Аби'сь знала: скоро будуть до Сибіру виселяти весь Лустун.

Тоді вона принесла багато відварів трав і мазей на борсуковому й ведмежому салі та овечому маслі — від загноєння, затруєння, кровотечі, «дикого» м'яса, від вошей, недокрів'я, від гниття зубів і ясен.

Але найбільше дякував Семен за відвар від сонливості. Северина випробувала його на собі: після горнятка напою вона дві доби не те що не могла — не хотіла спати. Мала тоді якусь таку люту силу, що гори могла перевертати. Знала, що хлопцям того зілля, ой, як треба... бо від довгих переходів, напруження, голоду й нервів мали таке недосипання, що могли засинати настоячи. А воно ж недобре, коли на тебе чатують капкани.

— Семе... — тільки й попросила тої ночі під явором. — Прийди до мене завтра вдень. Дуже тебе прошу. Перед полуднем залізеш у копицю сіна, оту, що найближча до лісу. Сиди й чекай, поки я звезу сіно в долину разом із тобою, щоб ніхто не знав. Маєш мені щось помогти.

Вона не дійшла два кроки до хати, як десь далеко з лісу донеслися короткі постріли.

Назавтра Северина лиш тільки зібралася йти догори по сіно, в якому мав чекати Семен Дудка, як на подвірї несподівано став посильний із сільради Василь Полотнюк — колишній їхній сусід із-під явора в Трав'яному.

Та Северина не засмутилася: навіть теперішній сільраді нічого довго робити в неї на подвір'ї.