Микола Томенко - Теорія українського кохання

Більш помірковані дослідники пояснюють це віком Тараса Григоровича та його прагненням врешті-решт створити хоч якусь, але українську сім'ю. Критична частина літературознавців намагається пояснити особливе ставлення поета до жінок його специфічним сприйняттям теми кохання та інтимних стосунків. Як на мене, то розв'язка таємниці Шевченкового кохання полягає в розшифруванні його ідеалів і трагедій та відповідному розкодуванні його творчості. Перше юнацьке кохання Тараса до Оксани згодом набуває гіпертрофованих форм символу чистого й романтичного почуття. Це пояснюється і традиційним перебільшенням першого, незнаного в житті почуття, і фактом його брутального нищення. Так трапилося, що дійові особи, які є втіленням найбільшого зла для Тараса, — «москалі» — цинічно топчуть й інший символ добра та любові — його Україну. Власне, саме після цього Україна і Оксана — лише різні виміри недосяжної мрії поетової любові й кохання.

Про почуття Шевченка до Оксани читаємо в творах «Ми вкупочці колись росли», 'Три літа», «Мені тринадцятий минало», поемі «Мар'яна-черниця». Відомий літературознавець Павло Зайцев знаходить повну редакцію цих віршів та описує історію їх створення у статті «Перше кохання Шевченка», надрукованій у виданні «Вестник Европы» у 1914 році. Текст посвяти звучить так:

Уже немає Оксани, з якою можна було і душею, і серцем розмовляти. Все інше відтепер стає цілком зрозумілим, а те контраверсійне «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» стає цілком логічним поясненням трагічної розв'язки їхніх стосунків.

Буденне, реальне життя переконує, що це чисте, юнацьке почуття можливе лише вперше і востаннє. Тому про таке кохання у Шевченка практично неможливо прочитати. У нього проявляється своєрідне «табу на кохання». Поет компенсує відсутність власного інтимного життя, свого кохання абсолютизацією любові до батьківщини, до України. Він пише здебільшого про любов як віру, прагнення і переконання. Його єдина любов — це Україна.

І вищезгаданий ряд серце — кохання — любов у Т.Шевченка доповнює ще й Україна. В різних поетичних роздумах і творах його це знаходимо дуже часто:

Спроба ж уявити, надумати собі кохання ще залишається.

У взаєминах з Варварою Рєпніною деінде знаходимо того почуттєвого та емоційного Тараса Шевченка, але різниця в соціальному статусі швидше роз'єднує і гнітить, ніж зміцнює такі стосунки. Княжна вивчає українську мову і літературу, врешті визнає геніальність літературної філософії Гоголя (в чому її неодноразово переконував Шевченко), та для духовної спільності цього замало.

Їхнє знайомство відбулося в Яготині, куди Тарас приїхав робити копії портрета князя Миколи Рєпніна. Саме тоді між 30-річним поетом, який досі переживав трагедію свого першого кохання, і 35-річною княжною зав'язалися дружні стосунки, що потім переросли в глибоке почуття. Між ними розпочинається листування, де доволі часто Варвара Рєпніна описує своє ставлення до Шевченка. Вона опікується його творчістю, незмінно підкреслює свою небайдужість як до героїв його творів, так і до нього самого. Зокрема, в листі від 19 червня 1844 року, надісланому з Яготина, читаємо: «Итак, Вы решаетесь печатать «Слепую»… Посвящение прекрасно и гармонирует с содержанием милой Оксаночки; — я непременно примусь за малороссийский язык; я хочу наслаждаться всеми Вашими цветами; я представляю себе, как будет грудь болеть от чтения «Совы». Вы изобрали один из тех случаев, из которого поэт и такой как Вы может извлечь… глубокое, раздирающее, что от… таких… там, в вечности, будет царство радости, а здесь блаженные плачущие». Варвара постійно підкреслює свій душевний зв'язок із Тарасом Григоровичем не лише змістом і стилістикою листів, але й підписами, як-то: «Вам душею віддана», «Щиро віддана Вам» тощо. Поет у листуванні з княжною більш стриманий, лише інколи відвертий: «…потому что я в глубине души уважал ваш благородний ум, ваш вкус и ваши нежно возвышенные чувства…» (7 березня 1850 р.). Ці взаємини недомовленостей дали підстави Рєпніній зізнатися: «…Коли б бачила з його боку любов, то може, відповідала б йому пристрастю». Насправді, і Варвара, і Тарас знали, що їхнє кохання залишиться нерозділеним, бо є батьки, оточення, різний суспільний статус… Розв'язка їхнього кохання, що не відбулося, хрестоматійна. Варвара Рєпніна не вийшла заміж і знайшла себе у релігії, Тарас Шевченко залишився одинаком…