Микола Томенко - Теорія українського кохання

Ще одне застереження необхідне для адекватного тлумачення й розуміння цих стосунків. Майже всі листи були написані грецькою та латинською мовами. З огляду на це, маємо дещо різні версії їх перекладів. Саме специфіка перекладу — суттєвий аргумент на користь двозначності тлумачення Сковородинського бачення кохання-любові. В академічному перекладі Петра Пелеха * (1944 р.) подаються роздуми українського мислителя про мораль і духовні переживання, доречно розрізняючи поняття любов та кохання. Віктор Петров у своєму дослідженні, цитуючи епістолярну спадщину, застосовує переважно термін кохання. Тому дослідників, які послуговуються останнім перекладом, все це підштовхує до висновку про безумовно еротичний чи то статевий підтекст згаданих вище стосунків. Якщо ретельно проаналізувати тексти, то зникають будь-які підстави для двозначності.

У своїх листах Сковорода використовує головним чином два латинські поняття: amoricaritas .Згідно з усталеною традицією українського тлумачення їх перекладу, caritas - це любов, яка випливає із поваги, пошани, відданості. Саме в цьому контексті український філософ застосовує даний термін у ставленні до Бога, науки, а також у своїх стосунках з учнями. Коли йдеться про поняття атоr , пов'язане більше з почуттєвим, інтимним змістом, то ним Григорій Савич частіше користується у віршованих текстах, що не мають виключно персоніфікованого значення. Прочитуємо фрагмент відомого листа Григорія Сковороди до Михайла Ковалінського другої половини лютого 1763 року. Версія перекладу В.Петрова: «Між тими вищими речами, якими я звичайно усолоджую життя, для мене кохання єсть не останньою. Що, справді, є більш приємним, солодшим іцілющим за любов?…Хіба ж всі дари, навіть і янгольські мови, то суть ніщо в порівнянні з коханням? Що достаткує? Кохання. Що творить? Кохання. Що зберігає? Кохання, кохання! Що усолоджує? Кохання, кохання — початок, середина й кінець». Варіант перекладу П.Пелеха: «Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не ніщо без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? - Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець» л. У даному фрагменті Григорій Сковорода вживає термін caritas , і цілком зрозуміло, що версія перекладу В.Петрова некоректна.

Подібні пасажі спостерігаємо і в тлумаченні інших фрагментів листування. Зокрема, порівняємо два варіанти 1763 року. Віктор Петров: «Що є більш приємне, ніж кохання, що є більш солодке? Я вважаю мертвими тих, хто не знає кохання. І зовсім не дивуюсь, що сам бог зветься любов'ю» . Переклад Петра Пелеха: «Бо що може бути більш приємне, солодке і животворне, ніж любов? Хіба мені не уявляються позбавленими сонця і навіть мертвими ті, що позбавлені любові, і я анітрохи не дивуюсь, що сам Бог називається любов'ю».

Далі в листі йде суттєвий фрагмент розуміння Сковородою призначення та сенсу любові: «Хороша любов та, яка є істинною, міцною та вічною. Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством і т. ін. Міцна і вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби». Тут же визначення його любові до Михайла Ковалінського: «Тому, якщо тобі моя любов дорога, то не бійся, що вона промине. Бо поки ти шануєш чесноту, доти і любов зростає, подібно до того, як дерево непомітно з роками росте і само стає сильнішим, ніж смерть ».

До речі, тема смерті та своєрідної боротьби смерть — любов характерна і для самої творчості Григорія Сковороди. Додатковим аргументом у розумінні її частого використання філософом є ще один опис з історії стосунків учителя та учня. Адже серйозним доказом щодо еротичного характеру цих взаємин були згадки про зустрічі в безлюдних місцях, поза містом. Це давало підстави як знайомим-сучасникам, так і деяким дослідникам підсилювати свої підозри стосовно «кольорового» способу життя мандрівного філософа. Водночас справа виглядала доволі просто. Як пише сам М.Ковалінський у спогадах «Жизнь Григорія Сковороды» (опис підготовлено в 1794 році й подано від третьої особи), займаючись теологією та філософією зі своїм учнем, Сковорода зіштовхнувся з проблемою комплексу у нього сильного страху перед смертю і боязню мертвих. Тоді Сковорода, «не довольствуясь беседой о сем, приглашал друга своего в летнее время прогуливаться поздно вечером за город и нечуствительно доводил его до кладбища городского. Тут, ходя в полночь между могил и видимьх на песчаном месте от ветра разрытых гробов, разговаривал о безрассудной страшливости людской,… иногда же играл на флейте,… оставя друга…» «. Між тим опис життя Г. Сковороди у споминах його учня дещо додає у нашому розумінні самого Михайла Ковалінського. Він пише про те, що публічне життя великого світу дало йому все: дружину, дітей, приятелів. Проте воно забрало потяг до істинного духу та справжньої дружби. Недаремно остання зустріч Г.Сковороди і М.Ковалінського подана у спогадах як щось месіанське та фантастичне. Як символ того, що в людському буденному та корисливому світі романтичність і альтруїзм бажані навіть для тих, хто не має проблем у повсякденному житті. Потяг до ідеалу — це філософія Сковороди, це його життя, переконання і мрія підготувати своїх учнів як своєрідних апостолів пропагування небуденного вищого існування. Після тої зустрічі Григорій Савич прагнув повернутися на батьківщину, щоб закінчити своє життя вдома. Далі читаємо: «Он, проживя у друга своего около трех недель, просил отпустить его в любимую им Украйну, где он жил до того и желал умереть…».