Павло Шевченко - Волоцюги

________________

* "Мага-Віра".

Оце так еволюція-регресія, волоцюга пристрастей! І ти диви - скільки себе не “чистив під Леніним”, - його малий командирський катер “Стрижекстрім” усе збавляв хід, тягнув на дно волохатого чоловічого комфорту-ескорту…

А одного разу, коли вони “попливли” на Адріатику, Ірина врешті помахала ручкою і залишилася на березі Чорногорії. Мовляв, донечка виросла, ти - не пропадеш, а в мене тут купа термінових справ - па-па, мій котику! Вона завжди сприймала світ у форматі такої собі задачки, котру неодмінно (й обов’язково!) треба було вирішити. Під себе, своє відчуття і пиху, - речі, незбагненні для чоловічої мотивації. При цьому примудрялася бути щасливою. На своєму жіночому святі життя. І ясне сонечко сховалося за хмаринки… Може заїхати якось до того Монте-негро, тобто Чорногорії - ну, по дорозі? Хоча б одного разу послухатись матір, Тетяну Харитонівну… “Тойота-Кемрі” вже під’їжджала мимо двометрової огорожі до воріт його орендованого саду. “Що за чортівня?”. Новенькі, добротно зварені металеві ворота лежали на землі, - покалічені, вирвані по живому з дюймових завісів. Кинувся до недавно зведеного модуля-складу - те ж саме, ні одного полінця від заготовлених до відправки яблуневих євродров.

Один Тайсон винувато виглядав із такої ж, але вцілілої євробудки.

Вкрали, звична справа. Мудро казала колись кума Морозиха, царство їй небесне: який замок не вішай - усе до сраки. Майже по-біблійному, від Еклезіяста - марнота марнот і усе на вітер…

Де набрати майстрів, які б вели тебе по життю за руку - мов малу дитину, до самої смерті - твого дня народження? Як хоча б трохи по-язичницькому реінкарнуватись, чи, бодай, місцями “екстракорпорально запліднитись” від Жінки-Матері, бажано своєї? Святий Дажбоже, Трисутність світів…

Підійшов на довгому цепку пес, лизнув у щоку, мовляв, даруй, так сталося - what to do. Не треба було прив’язувати.

Але ж живий сад - уцілів!

Веремій присів на пожовклу траву під найближчою старою яблунею. Легкий вітерець ледве гойдав останні травинки літа і одиноке стебельце дикого маку. Його невеличка, дивом уціліла голівка, хиталася мов маятник хронометра.

Нахилив стебло додолу - на долоню впала одна єдина чорна цяточка й така ж, сп’яніла від опіуму, мурашка. Намагався взяти насінинку - ніяк, воно таке крихітне! І диви - у цьому крихітному, беззахисному, легшому за подих вітру дивовижно живуть закодовані мільйони років еволюції його сімейства! Предки, могили, таїни основного Бога - Сонця, початок, середина дороги, кола сансари, Інь-Янь, Янь-Інь…

Утім, яка зима, весна, літо, осінь - Космос не знає такого відліку часу і часу узагалі. Космос, Океан, Абсолют, Бог, Мати-Земля - лише змінюються.

Та й “наркоманти” зелену голівоньку можуть зрізати…

Київ-Шрі-Ланка-Індія-Ізраїльрадгосп “Комсомол”- Київ.

_______________________

* Ліна Костенко. “Скіфська Одіссея”, - авт.

Майже інсайт… 5

Midlle of the road…. 126

Колами сансари… 240