Павло Шевченко - Волоцюги

Що цікаво: судячи з археологічних кам’яних знахідок, будувати цей автобан розпочинали ще за часів Трипільської культури в Праукраїні. Круг вселенської рівноваги, гармонії, взаємодії енергій, краси, кохання, дві сплетені сутності-пуголовки жінки й чоловіка, дня і ночі, зими і літа, чорного і білого, електрона з протоном, - символ універсальної єдності цих начал - Інь і Янь Антон бачив у все тому ж археологічному музеї. П’ять тисячоліть до нашої ери!

Принц Кашяпа також доклався до будівництва тієї дороги. Тантра-йога! Що характерно: про всяк випадок взагалі не віддавав ні краплини “надзвичайно цінної енергетичної сировини”. Ні одній з 500 ясоньок-дружин! І ніколи!! Зранку до ночі - тільки твої очі… Мовляв, інакше - капець фізичному здоров’ю, розумовим і духовним здібностям.

А на рівні підсвідомості - чуєте, куме, - наростання ненависті до жінки.

Мудрий Кашяпа! Не дослухався навіть до поради доктора Фройда. Що Фройд казав? Вивільняйте накопичені бажання! Кохайтеся поки кохається! Не тримайте в собі ту чортову сексуальну енергію! На крайній випадок - сублімуйте в написання романів. Інакше - богадільня… І де воно поділося, куди вивітрилося? Мандруєш тією ж “сексуальною” Індією, - серед аборигенок оку немає за що зачепитися! Жінки - вибачте, якісь однакові, з голови до п’ят у матеріях-сарі, поголовно “старші”, зморшкуваті, зачухані, краснороті від жованого тютюну. Усі щось продають або стоять з простягнутою рукою, - яка там Камасутра!

Розговорився з бідовим океанським дівчиськом, що затято торгувало на пляжі в’язкою дешевих брязкалець. Виявилось - заміжня. Океан, пісок, пальми, краса, гармонія - а любов, “чоловіче начало”, вибачте, секс у вас є? Он дивишся Болівуд, читаєш мудрі камасутри і вєди - серце радіє!.

- Яка там любов, який секс, - квітково защебетала напіванглійською молодичка. - Чоловіка мені вибрали астрологи і батьки, - не люблю я його, бачити не можу. Так усіх нас вибирають…

Секс - воно ж також не вміє і не може, п’є з ранку до ночі свій аракс. Нещаслива я… та що поробиш?

What to do?

Міняйли у Храмі природи… І що характерно - не одинокі: у радгоспі “Комсомол”, наприклад, те ж саме. Інтернаціонал, одначе…

Чий бог має нести відповідальність за “посудини і помийниці”, вселенське занехаяння ЖінкиМатері, хіджаби-покритки, масовий дородовий геноцид дівчаток - насінинок Людства? Територіальні Брахми, Вишни, Шиви, Аллаhи, Саваоти чи “ніби наш” вселенський Ісус-Авалокитешвара?

Хто перший “умиє руки”? Хто затушить розпалену пристаркуватими жрецями холодну громадянську війну чоловічого й жіночого начал? Хто віддасть Богині Богове?

Веремія декілька разів “підмивало” якось усетаки отак взяти й - самовпевнено крикнути на увесь світ, та ще й у повний вголос: “я”, ну, тобто ми! Та саме у цей історичний момент збивали з пантелику ще мудріші думки. Жінка первісно, від народження, Космосу, наділена духовними якостями більше, ніж чоловік? Так! Якби жінка правила сьогодні світом, усі сфери життя вже давно просякли красою, спочуттям, любов’ю, розумінням? Жінки розуміють світ інтуїтивно, вони витриваліші, довше живуть, менше хворіють (принаймні, до менопаузи)?

Урешті, первісно стать дитини в утробі матері - жіноча! Усього за дев’ять, а то й сім місяців саме там повторюється вся еволюція Людства! Ех, жаль, що в авторів Біблії не було під рукою бодай старенького діагностичного ульразвукового апарату. І Перунша туди ж: фа-фа, ля-ля, а свою ООН - Організацію Об’єднаних Недолюблених так і не створила!

У жінки значно більше сексуальної енергії.

Янь - чоловіча миттєвість - як сірник: спалахнула й погасла. Жіноча - Інь, мов свічка: поки розгориться - роса очі виїсть. Зате світить довго! Якби захотіла - мов порохотяг до останньої краплини висмоктала б зі слабкого чоловіка все сміття: волохате, чорне, грубе, тупе, скажене, зарозуміле, пихате, егоїстичне, нетерпляче, вузьколобе, неотесане, показне, матюкливе, байдуже, безпорадне, боязке, безсиле…

Кохайтеся, чорноброві! А що насправді роблять - ну, згідно з мудрою теорією кума: пиляють дрова!

Дай сексу волю - заведе в неволю. Не дай - наверне до печер, головного болю або ж тероризму. І це при тому, що у кожному Янь задля рівноваги й гармонії світу мудра божа природа заклала пристойну частку Інь. Майже 50х50, фіфті-фіфті: здатності кохати, любити, зоріти добром, світлом, красою, зливатися в одне ціле, перетікати, доповнювати одне одного, запалювати свічку, світити разом і довго. “Ти не йди від мене, без тебе я - половина. Я тужу за тобою - частина мого “я” в тобі. Є в нас щось - воно нас єднає, воно вийшло зі світу “я” нашого й дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми у ньому краще пізнали себе, “ти” і “я” - “ми”, і в нашому “ми” - значить “сва”…”* Язичницька єдність “Янь-Інь”, святих чоловічого й жіночого начал, - невже ця насінинка реального зв’язку енергій людини й Космосу закладена й до його матриці, - дрібної київської мурашки? Що так затято й далі переймається своїм самотнім “я”. Намаганнями бодай перерахувати персональні волохаті лап ки-милиці. Інстинктивно захистити власну територію під Сонцем. Повірити чужій Надії на хоча б “десятину” реінкарнованої Жінки в місцями милосердному “мужчині” Христовому…