Павло Шевченко - Волоцюги

- Словом, екстракорпоральна революція степового краю заморськими яйцеклітинами скасовується. У нас вдома все є! І опустила очі. “У “нас” - це у кого: у них чи у нас? От тобі, бабо, і Юра, ото ж то й воно, от тобі й на! Значить, відтепер будемо запліднюватися винятково своїм. Свій до свого по своє… А що - правильно! А то занесло, дуреп, бозна куди. Останнє б зіпсували - перезапліднили українську Жінку!

Дякувати, хтось зупинив…”.

У мобільнику Антона недоречно заграли перші акорди “Болеро” Равеля. Перунша стрепенулася, та гість миттєво наступив на горло електронному “лібідо” - відімкнув апарат узагалі.

- От так буває, Антоне Омеляновичу, - по-філософськи завершила покаяння Артем’єва. І шморгнула носом. - Так би мовити, життя прожити - не поле перейти… “Глибоко, - але ж навіщо я стільки часу угробив на цей проект! І знав же, що воно так буде. То чому ж не сказав тверде спартанське “ні”? Думав, якось воно буде. Бо ще такого не було, щоб воно якось не було. Отож…”.

- Я вас розумію, - вперше й майже по-батьківськи завершив Антон. - Так би мовити, слава Україні!

На вулиці вже “літо розмовляло з вереснем”.

Веремій зупинив таксі й подався нарешті додому. “Як він там стоїть, його самотній континентальний Дім?”. Поки лежав у лікарні, поки мотався світами - геть відвик. “А може, і йому взяти та “відмінити” оці свої безкінечні гони за ексмезією, життям у минулому?”. Чим ти до нього ближче, тим воно як горизонт далі, та й перевірити практикою - зась, минуле завжди минає, його ніколи нема! І що характерно: щастя від того якось не прибавляється! Взяти - і за острівною порадою Мартіна відверто заглянути у своє таке близьке, рідне і сьогоднішнє “я”! Скористатися нарешті тим автономним універсальним набором хірургічних інструментів, який цнотливо іржавіє в його подорожній сумі. “У нас все є”…

Масивні вхідні двері в “китайській стіні” з бутового каменю відкрила домоправителька Єлеонора, гарна така молодиця із сусідньої вулиці, що вже декілька років за помірну плату наглядала за Антоновою “хатинкою”. А романтик у душі!

Якось наздогнала на порозі й прочитала йому семиструнне, явно вистраждане особисто:

Він тоді запізнювався на роботу, та Елеонора - далі про своє.

- А це як вам, Антоне Омеляновичу, з раннього - тільки знову не пойміть неправильно:

Ум женский - это запах недоступной самки, Которая чуть больше человек, чем ты.

Сильно, мабуть саме за це учительку молодших класів Елеонору й звільнили з роботи…

- Ой, Антоне Омеляновичу, а я вас видзвонювала як могла, - заходилася Елеонора навколо господаря. - Скільки грошей спалила на мобільнику, та - катма. Тут же ж ці, як їх, судові виконавці з банкірами вже декілька разів приходили. Кажуть, ніхто на суд по поводу хати не являється, от вони й пожалували з готовим ордером… Я їх на поріг не пустила! Кажу, нічого не знаю, ось приїде господар - тоді й “пожалуста”. Тайсон, молодець, порвав судовому виконавцю штани! Кіт забився на четвертому поверсі під диван і не вилазить вже третій день. А так, Антоне Омеляновичу, усе в порядку, заходьте, будьте як вдома! “Гарно день розпочинається!” - подумав Антон, ще не встигнувши переварити потік Елеонориної інформації.

Добрі вісті ходять, погані - літають. За якихось дві-три години, схоже, усе місто знало: клієнт, нарешті, на місці, і з нього можна стягувати “останню свитину”. Спочатку зателефонували з районної служби судових виконань (здається, так) і досить “коректно” попросили не покидати “територію об’єкта”. Потім - дзвінок із банку, який під стовідсоткові гарантії безпеки надав свого часу кредит. Виявляється, той борг не відшкодовувався Іреною протягом останнього півроку. Замість грошей вона впевнено надавала все нові й нові гарантії. У тому числі вкотре, користуючись гене ральною довіреністю Антона, й під його дім.

Нарешті її, Ірени-Афродітівни, далекий, явно закордонний голос:

- Антончику, моє золотко! Sorry, я зробила все, що могла, та з косметичним салоном довелося розпрощатися. Наїхали комунальники-орендодавці разом із податковою - вважай, з кінцями, усе відібрали. До того ж кудись ураз подівся клієнт. Що я, слабка жінка, могла зробити одна, без тебе! Ти не думай, я все відпрацюю - лише не зараз! Чекай мене, мій котику!..