Павло Шевченко - Волоцюги

А щоб зовсім добити Борюсика, точніше, спасти свій майбутній гонорар, сценарист Антон виклав останні козирі.

- Ви ж тут живете поряд одне з одним - хіба не бачиш, що священний день мусульман - також п’ятниця, і присвячується вона кому - Венері!

Улюблений зелений колір їх Пророка - це барви Світової Матері. Ісламський півмісяць - теж символ серповидних Місяця (Луни) і Жінки-Венери. І знаєш, що вони ще кажуть: мовляв, аби пізнати високу любов до Аллаха, мусульманин за Кор’аном має спочатку пройти через любов до жінки…

Щоправда, заміжньої, - це не дуже цікаво, у сценарії не буде. Вмираючи, Мухаммад віддав останню реліквію - своє волосся з голови у надійні руки саме жінки - на ймення Умму Суляйм. Інше: в нашій редакції працює мусульманка - знаєш, який клас!

Ну, що, пане режисере, - здаєтеся?

- Давай трохи хильнемо, - запропонував спітнілий Борис Абрамович Сокулевський. А коли “текіла-бум” із сіллю і лимоном обволокли нутро, продовжив уже мирно.

- Антоне, ти не подумай, ми готові жити в мирі з усіма сусідами, - аби нас не чіпали! Але ж є ваhhабісти, так звані “джама’а ісламія”, “хізбут’-тахрип, інші екстремістські угрупування - це жах!

- Борю, так у цьому весь цимус фабули сценарію! - схопився за своє гість, спітнілий від тієї ж “текіли-бум”. - Отже: місце, де розгортаються події - арабська країна; головні учасники інтриги - жінки-хабашитки, правовірні мусульманки, їх місія, - Борю, зверни увагу! - виконати волю свого великого ісламського ефіопа-учителя ‘Абдулаhа, який усе своє життя, починаючи з дев’яти літ, роз’яснював мусульманам небезпеку екстремізму.

Далі: ця група під виглядом служби супроводу реліквії великого Пророка - Його благословенного волосся - прибуває до місця дислокації терористів, під хіджабом - автомати Калашникова. Темної ночі, коли кривавий Місяць вийшов із-за насуплених хмар…

- Усе, Антоне, вистачить, я зрозумів, - зупинив розпашілого сценариста відомий режисер Борюсик. - Давай, прочитаю, а потім ще раз переговоримо, - тим паче, що маю терміново відлучитися у справах, вибач. “Темної ночі, коли кривавий місяць…”, - це супер! Тримай завдаток!

- Борю, я ж ще не розповів тобі про Чорний камінь! Спочатку він був білим, а потім почорнів від…

Усі й скрізь кудись спішать, ніби проживають на залізничних станціях. Буває, поїзд вже відійшов, а чоловік усе не втрачає надію, наздоганяє останній вагон, - ніби останній шанс встигнути на свято життя. Куди ти летиш, волоцюго Хомо, себто Homo Sapienc? От і зараз Борюсик чкурнув, так і не допивши пляшку текіли. Зателефонував до Перунші - вона також “ну, дуже зайнята”, кинула слухавку. Перебрав через півгодини - довгі гудки.

І це в той час, коли він тут сам, у чужій країні, самотньо виконує історичну, можна сказати, небезпечну для здоров’я транснаціональну місію! А якби взяли у заручники чи бомба поряд гахнула!

Глянув мимохіть на екран мобільника - жах, до відльоту залишилося півтори години! Полковнику Мавроді, таксі, хто завгодно, плачу будь-які гроші - мерщій в аеропорт!

На жаль, релігії не пояснюють, а змінюють світ. Філософи - ніби пояснюють, але не змінюють. Хіба що їх суб’єктивні вправи випадково попадають до рук мас - “колективного підсвідомого” чи малоосвіченого диктатора з біснуватим революціонером вкупі. І тоді, дивись, філософ Ніцше змінює світ разом з Гітлером, а, наприклад, такий же Маркс - з Леніним. Навіщо людина так пнеться змінити цей світ? У кожного - своя дорога, але чому вона навертає кожного до абсолютно протилежних істин?

Бізнес-політики Перунша й Артем’єва вміли і пояснити, і змінити, причому в режимі консенсусу.

Щойно захеканий Антон ступив за поріг кабінету київського офісу, Людмила Сталінітівна мовила (о Слово, ти є діло!):

- Антоне Омеляновичу, ми вдячні вам за готовність підставити плече, але все відміняється. І Греція, і Ізраїль…

- Як… усе відміняється? - у солдата особливої місії смикнулась “гіпсова” нога. - Я ж до вас прямо (криво!) з аеропорту, про все домовився, залишилося лише…

Пояснила Артем’єва:

- Розумієте, Антоне, - Галина вперше і якось майже по-материнськи почала здалеку. - За ці дні, поки ви були в Ізраїлі, точніше, в один із днів, а ще точніше - вечорів, - багато що змінилося. А потім ми з Людою проснулися і, знаєте, зрозуміли: те, до чого так палко прагнули ще вчора ввечері, зранку виглядало якось зовсім по-іншому… Так би мовити, інсайт. “Що вона мимрить?”, - Антон хаотично перебирав можливі причини раптового просвітлення “мадам”, а ще більше дивувався вміло замаскованій гулі на лобі власниці горілчаної імперії.